• Головна сторінка
  • Про круглий стіл 2017
  • Про конференцію
  • Про круглий стіл 2018
1 2 3 4 5
Офіційний сайт
Головна сторінка Хроніка подій Словник ЕК ДІФ ГЦНТІ
Корисні посилання Контакти Карта порталу Версія для друку
 
 

 
© УНДІАСД, 2010
e-mail undiasd@arch.gov.ua
вул. Солом'янська, 24,
м. Київ, 03110, Україна
Довiдка за телефоном:
(044) 275 53 82
Графік особистого прийому громадян керівництвом
 

Жестова мова

Президент України

Верховна Рада України

Кабінет Міністрів України

Міністерство юстиції України

Міністерство освіти і науки України

Державна архівна служба України

БілНДІДАС

НАКККіМ


АРХІВНОМУ ЛЮДОВІ
доброзичливі ямби Бориса Іваненка

Джерело: Іваненко Б. В. Архівному людові: доброзичливі ямби Бориса Іваненка / Б. В. Івненко ; Держкомархів України. УНДІАСД. – К., 2003. – 162 с. – (Історія архівної справи: спогади, дослідження джерела. Вип. 6).

АРХІВНИЙ ХОРАЛ

Застиг літописець у лаврі,
Вкарбовані віщі слова.
Професії нашій в літаври,
Гімн шани сам час вибива.

Приспів: Од віку до віку. Од роду до роду.
В літопис – рядок за рядком.
Архіви – то приспана пам'ять народу.
Дотронься – заб'є джерелом!

О, доле твоя, Україно,
Тернистий історії шлях.
І світла година, і чорна година,
А правда на отчих кістках.

Схилімося їй у поклоні
Всім серцем, святим ремеслом.
І винесем істину з схронів,
Щоб внукам світліше було.

Заглянем історії в вічі,
Нехай стрепенеться душа.
Архів Запорізької Січі,
Мов дзвін, нас склика до коша.

Зернинка. Архівний листочок
Мов сонце в краплинці роси,
Великої правди росточок,
Візьми! Сохрани! Воскреси!

Приспів: Од віку до віку. Од роду до роду.
В літопис – рядок за рядком.
Архіви – то приспана пам'ять народу.
Дотронься – заб'є джерелом!


КОЛЕКТИВУ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО up
НАУКОВО-ДОСЛІДНОГО ІНСТИТУТУ
АРХІВНОЇ СПРАВИ ТА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА


Що сказати Тобі, Інститут,
В перше, юне таке п’ятиріччя?
Це Тобі лише перший салют,
Перший крок у архівне величчя.

Це лиш перші похвальні слова
За труди, за терпіння, звитяги,
І розкрита лиш перша, глава,
Як Ти став під солом’янські стяги.

А згадати: як все це було?
Скільки били казенні пороги,
Щоб наука зійшлась з ремеслом,
Що далось, як джерела, од Бога?

Вірим: кращі настануть часи,
Ваша стійкість – тому запорука.
Боже, власть, заступи і спаси
Українську архівну науку!


НАШОМУ ІНСТИТУТУ up

П’ять років? Ти ж іще пацан!
Тим більше по архівних мірках,
Та вже зійшла і сходить зірка,
Зійшов і сходить Твій талан.

А наче вчора... Ти рождавсь,
Спинався на тоненькі ноги,
Я теж приймав оті пологи,
Ще відчуваю, як брикавсь.

Та поряд з нами був КІСІ,
(А інститут – це та ж будова)
Природньо, що Ляхоцький Вова
За стіл директорський засів.

Його привів Лозицький В.,
Теж будівельник (Майна! Віра!)
За ним уже і Матяш Іра,
Мов та лебідка, припливе.

І... почалася боротьба,.
Спочатку, звісно, за жил площу,
Велась щоденно і всенощно,
Доки усе попідгрібав.

Здебільше – в Главку, і в Слончак,
І в гаражі у Кокодзея...
О, інститутська одісея!
Все достеменно... Саме так!

Та діалектика життя
Змела із Главку Іваненка,
Але під стягом Огієнка
Ти йдеш у світле майбуття.

Ти стільки вже навидавав,
Провів нарад і конференцій,
Вже ціла торба індульгенцій
На захист інститутських прав.

Є в тебе не один патент –
Який Ти вчений і хороший, –
Як взагалі прожить без грошей
Це черговий експеримент.

Так як Тебе не привітать,
Наш ювіляре-інституте,
Почав Ти зразу, брате, круто
Отак би й далі правувать!


АВРАМЕНКО НАТАЛИ ГРИГОРІВНІup
славній дочці ЦДАГО, верховній архівно-фінансовій
начальниці на її 27 жовтня –
свято всіх безгрішних архівістів


О, Главархівная Наташо,
Хоч і забралась ого-го,
Ти все одно кровинка наша,
Бо вийшла із сім'ї ЦДАГО.

Ти, знаєм, щедра і пригожа,
І хай кругом кричать “Давай!”,
Коли почнеш ділити гроші,
Про свій архів не забувай.

Ти, знаєм, ловка і співуча.
Студентка (вчишся в Ірпіні).
На те, що нас пече і муча,
Не говори, будь-ласка. “Ні!”

А говори: “Завжди готова!
Усе віддать. Усе віддать”.
За це твої вуста медові
І в мислях будем цілувать.

За все подякуєм красненько –
До тебе й Бога ці слова.
Земляк з-за Десни – Іваненко
Землячка з Ічні – Гайова.


АЛЕКСЄЄВІЙ НАТАЛІЇ ІВАНІВНІup
нашій загальній симпатії, класичній вихованці історико-
партійно-архівної школи, визначній парламентскій
архівістці України кінця – поч. XXI ст., вірній дружині,
добрій матері в її прекрасну життєву пору


Згорають літа у дощах зорепаду,
Лишають лиш пам’яті слід...
Наташа з архіву Верховної Ради
Влаштовує званий обід.

О, роки жіночі – то тайна велика,
Навіщо їх вслух рахувать? –
Та кличе, як дзвін, її полудень віку
Архівну кутузовську рать.

Урочисті тости. Промови. Куплети.
Не п’янка у нас – ювілей.
Відкритість і гласність – ніяких секретів,
Як в зовсім нормальних людей.

А десь депутати обламують списи.
Аж клоччя по світу летить.
Та дайте сказать Іваненку Борису
Про неї в урочисту мить.

Де-юре Наташа – служителька ваша,
Начальник її – Горовий.
Де факто: Наташа соратниця наша
ІМеЛ – її предок прямий.

У нас починала архівну стежину
Тоді ще Наташка Кравець,
І кажуть була історична дитина –
Ну, копія – мама-отець.

Здавалось, з іМеЛом зріднилася кровно
(То був марксо-ленінський час)
Та враз дременула у Раду Верховну,
Де платять не так, як у нас.

В тій Раді вона вкорінилась кріпенько
(Хто знав історичний прогноз?)
Що справи їй здасть Валентина Шевченко,
І Плющ, і Кравчук, і Мороз.

Що зійдуть в архіви діла більшовицькі,
Що час незбагненний настав,
Що шефом прямим в неї буде Яницький,
Що теж в партконторі зростав.

Та доки іде там Верховна тусовка,
І в Раді нема голови.
В нас є ювілярка. В нас є держслужбовка.
Спасибі, що є у нас Ви.

...На сьомому небі злетілись, мов пташки,
Щоб Вас звисока привітать.
Наталю Іванівно, наша Наташко,
У щасті Вам вік вікувать!


АНТОНЕНКО ІРИНІ ЄВГЕНІВНІ up
в її квітучу пам ’ятну дату зими 1996 року

Сьогодні у Ірини іменини,
Ми їй шлемо архівний наш привіт,
Уся в квіту, немов сама калина,
Їй всього-всього два по двадцять літ!

Хоча сьогодні, кажуть, понеділок,
В Головархіві день, як скрізь, важкий,
Застелемо, немов рушник, барвінок
І дружно в ряд поставимо чарки.

І тост здіймем согласно й благородно
(І меду тут не передам куті).
Хай скільки снігу випало сьогодні
Любові й щастя буде у житті!

Щоб чоловік десь вирив діадему;
Щоб син приносив лиш чотири-п’ять.
Щоб нам архівні світові проблеми
В Ірининім перекладі долать.

Будь при здоров’ї, завше в творчім злеті,
Хвилюй свого й чужих чоловіків,
Цього тобі бажає Кечкеметі,
Не кажучи про свій Головархів.


АРТАМОНОВІЙ ЛАРИСІ СЕРГІЇВНІup
нашій добрій покровительниці, корінній спеціалістці українського
Уряду всіх режимів, співавторці одного з найвидатніших творів
переходової доби – Закону “Про Націоначьний архівний фонд і архівні
установи”, совістливій помічниці безпомічних міністерств і відомств
нашої незалежної держави, розумний і гарній жінці
в її день народження з симпатією та вдячністю


Знов ремствує рідна природа
На зламі різдвяних святків.
Та й нині святкують народи
У тому числі й Главархів.

Хвилюється голос Бориса,
І можна його зрозуміть,
Сьогодні у панни Лариси
Урочисто-ангельська мить.

А панна ця, мов Ярославна,
На сьомому небі царить
І кожну бомагу державну
Повинна вона освятить.

Та, мабуть, спочатку оплакать
Премудра оцю каламуть,
Що всі дсржотворчі писаки
До неї мішками несуть.

Пречиста – по формі і змісту
(І їй всеархівний уклін!)
При хисті таких-от юристів
Де-юре не схибить – Кабмін.

Пресвітла в писанії актів,
Статей, директив, постанов
І мудра, це ясно, де-факто
На грунті законних основ.

Престрога в читанії різних
Проектів (о, наші труди!)
Постане, мов Леді залізна.
Якщо коли щось не туди.

І хай вона гостра й критична,
Викрешує полумя й лід,
Та мабуть не лиш юридично
Притягує нас, мов магніт.

Бо добра, душевна, привітна
(Щоб всі отакими були!)
Тому-то ось так монолітно
Ми в гості до Вас прибрели.

Не кажучи про Іваненка
Погляньте, команда яка!
Це – лицарі батька Фоменка,
То лицарі 3. Кулика.

Хоч все це чиновницька секта
На Ваше намисточко літ
Розвісимо ми не проекти
А наших сердець первоцвіт.


АРХІВНО-НОВОРІЧНЕ up

Відходить рік бика
В історію, в архіви.
На зміну мчить, як вихр,
Говорять, юний тигр.

Пом’янем рік старий
Не злим, а тихим словом,
Згадаємо добром,
Хоча було всього.

Хай знаком стане він
Везучим і красивим
У суєті таких
Складнгих житейських ігр.

І якщо все оце
Узяти за основу,
То нам і Бог велить
По чару за ЦДАГО.

Хоч, кажуть, Новий рік –
Святе сімейне свято,
Та наш архів несе
Державна течія,

Що говорить: ЦДАГО –
Це наша рідна хата
І як не по родству,
То по трудах – сім’я,

За кожного із Вас!
За Ваше світле щастя!
Хай розквіта Ваш сад
І квіт не виб’є град.

Нехай обійдуть Вас
Недолі і напасті,
За Ваш архівний вклад!
За Ваш сімейний лад!

Здоров’я Вам усім
Міцного, наче криця,
І успіхів земних –
Хай гра архівна кров!

Хай не згаса вогонь,
Хай у серцях іскриться
Нація, Віра
І свята Любов!


БАЖАН-ГРАНКІНІЙ ОЛЬЗІ ВІКТОРІВНІup
нашій колезі, молодій господарці ЦДАГО, гідній вихованці школи
професора Пирога, моїй соратниці і заступниці, нашій великій
архівній надії під ювілей зі щирим почуттям


Вчорашнє дванадцяте квітня
Сьогодні святкує ЦДАГО,
Бо дата вже надто примітна
У вірного зама мого.

І зоряно “тридцять” іскриться
На лоні космічних орбіт,
Роки пролітають, мов птиці,
Крізь квітень – її первоцвіт.

Ну, що Тобі, Олю, сказати
В годину оцю пломінку?
Щасливі і Батько і Мати,
Що донечку мають таку.

В тобі поєднались на диво
Характер, і врода, й талан,
Колись ще розкажуть архіви,
Кого нам заслав Казахстан.

Усе в Тебе є для розмаху,
Лишилось ще трохи “дожать”:
Виходь сміливіше на захист
І пару пора парувать.

Ми віримо: піде все ладом,
Ти з мудрого племені дів,
Іще наречуть Ольгоградом
Колишній партійний архів.

Хай щастям устелеться доля,
Освятиться радістю храм,
Грануленько, Гранкіна Ольго,
Ти – Космос, Весна і Байрам!


БАЖАНАМ ОЛЬЗІ ТА ОЛЕГУ up
під весільний мотив

Злат-Київ у серпневому убранку
Пройшов землею позавчора Спас,
Як солов'їна пісня на світанку
Серпнева радість огортає нас.

Отут, у схронах, наче кров по жилах,
Пливе з глибин історії ковчег
...А виростає пара яснокрила –
Княгиня Ольга. Поруч – князь Олег.

Ви перед світом долею постали
З діалектично-божих предумов
Історія Вас міцно воз'єднала
А ще міцніше обняла любов.

Ви наші рідні, гідні, здібні діти,
І в сей урочо-пам'ятний момент
Крізь хвилю тостів, зливи заповітів
Благословля – архівний документ.

Чи буде спека чи вітрі сурові
Не зупиняйтесь Ви на півпуті
І скільки крапель в Удаї й Дніпрові
Хай буде щастя в Вашому житті!


БАЗАНОВІЙ ОЛЕНІ МИКОЛАЇВНІup
симпатичній, невгамовній, нестаріючій Музі ЦДАККФД
імені Г. С. Пшеничного під її Ювілей, що діалектично випадково
збігся з Всесвітнім Днем закоханих


День Валентина. Календарно заново
Любов крізь зими стукає в серця...
А ми зійшлися вшанувать Базанову
Їй дата ця (їй-Богу) до лиця.

Альбоми дарувати тут заведено
(Нате і кінофотодержархів)
Оглянув якось, що ж на Вас в нім зведено
І окропивсь від світлих відкриттів.

Відкрив оте, що надихало, рухало
І становилось сутністю основ,
Ви все житгя лиш поклик серця слухали,
Час одержимість Вашу не зборов.

Суть кредо: як трудитись, так трудитись –
Красиво, чесно, до півзабутгя,
Боротися, миритись, веселитися –
Все до кінця і все без каяття.

День Валентина – знак кохатись наново –
Постукавсь в серце ЦДАККФДе.
Рівняйтеся, дівчата, на Базанову
Такої Музи не знайти ніде!

А скільки літ Вам? – Хай це буде таїна
Це лиш архів архіву буде знать.
Хай Вам щастить Олено Миколаївно,
Вітає Вас уся архівна рать.


БАЗАНОВІЙ ОЛЕНІ (МУЗІ) МИКОЛАЇВНІup
українізованій сибірячці, ще недавно енергійній директрисі
Центрального державного архіву кіно-фото-фонодокументів
України, бойовій ветеранці архівного товариства, розумній,
вольовій, симпатичній жінці в її красивий ювілей


Десь в теплих краях чорногузи
Збираються в рідні краї,
А нас тут Базанова Муза
Зібрала під стяги свої.

Зійшлися архівні дівчата
В світлицю Це-ДА-Ка-Фе-Фа,
По центру – наставниця-мати –
Бо світитться третя графа.

Сьогодні у неї подія –
Округлились рясно літа,
І пам'ять серця обігріє,
І спомин, мов чайка, зліта.

Листаєм анкету архівну,
Шепочуть листки, мов віття;
Па фото – мадонна чарівна,
А в кожнім рядочку – життя.

...На самому сході Союзу,
Де свіжих вітрів благовіст.
Знайшов свою донечку Музу
Хабаровський артилерист.

І дав їй усе по-сибірськи,
Бо сам був із сильних натур, –
Характер твердий командирський
І щирості – повний Амур.

Дав обриси зір світанкових,
Що сонце зійшли зустрічать,
І долю циганську військових –
Далеко сідло не ховать.

Отак із окраїн Росії,
Ще в ті, предвоєнні часи,
Вони і прибилися в Київ –
Попробуй усе воскреси!

І юність оту романтичну,
І відблиск кривавах заграв,
І батька, що рано й навічно
В бою біля річечки впав.

Диміли руїни побоїщ
Та радість вже бігла слідком:
Вернулася в Київ з Розбойщин
Уже не сама, а з синком.

А весни приходять із віхол,
В природі ж бо водиться так,
З коляскою Муза заїхала
З Саратова – прямо в істфак.

А скільки пробігано-сходжено
На хутір Васильчин, один.
Та видав диплом, як положено,
Наш добрий декан Бородін.

Хто знав, як де доля означиться,
Та вже МВД порішив –
Базанова зразу ж призначиться,
Як спец, – в історичний архів.

Не довго в спецфондах копалася,
Пількевич сліпеньким не був,
Бо так уже дуже старалася,
Що зразу він кадру збагнув.

І здав “под ответственность личную”
(Ще й твердо наказ підписав)
Її капітану Пшеничному;
Щоб в морі карась не дрімав.

Трудилися чесно і віддано
Архівних плодів сіячі,
А з часом – і мирно й поріднено
Забрала в Гордія ключі.

Було і усього й усякого
Та марку тримав їх архів,
Нікому не буде ніяково
За Ваших часів колектив.

І вміли (причому зверхпланово!)
По людськи і жить і кохать
Крім того Олену Базанову –
Не міг і сам Главк зануздать.

Бо завжди горіла в неспокої
До діда і мандрів метка.
Як простір – натури широкої
Була. І лишилась така.

...Спливають літа. Нене-ненечко,
Вже краще їх не рахувать!
Архівная Музо-Оленочко
В здоров'ї Вам вік вікувать.


ВАСЬКО ЛЮДМИЛІ МИХАЙЛІВНІ, up
дорогій Людочці – славній, добрій жіночці, невтомній
пропагандистці архівної справи, незмінній надійній заступниці всіх
головних редакторів всесвітньовідомого журналу “АУ” в її липневу
пору з глибокою повагою і щирою симпатією


Ідуть. Ідуть. Ідуть архівні люде
І поодинці. И групами. И гуськом.
На ювілейну випивку до Люди,
На ювілейну п'янку до Васько.

Несуть. Несуть. Несуть палкі привіти,
Ну, може хтось ще на додачу щось,
Куди їй всіх бажаючих подіти,
Що позійшлось, набилось, набрелось.

О, ювілей! Цілунки. Тости. Квіти.
Обійми – і уздовж і впоперек.
Але ж попробуй всіх їх напоїти
Суб'єктів цих, не просто ім'я-рек.

Та не така хазяєчка господи,
Щоб перед сим, як кажуть, дрейфувать.
Її кімнату знають у народі,
Там сам Папакін любить кайфувать.

І Іапакін, і Портнов, і Новохатський,
Рижкова – словом главківський бомонд,
Збираються щодня у коло братське,
І анять чаї за Люд-Васьківський фонд.

Та не чаї, не кава тут принада
Тут ніби відомий клич “АУ”!
Збирається гуртом четверта влада,
Не просто на чергове рандеву.

Сюди їх тягне ніби тим магнітом,
Сюди їх тягне, як колись в партком,
Ота, шо тепла, як липневе літо,
“АУ” – частина Людочки Васько.

Це зовні тиха, смирна і покірна
Неначе збірник миролюбних рис,
Але як треба, гостра і настирна,
І це добре зна колишній шеф Борис.


ВАЩЕНКО-ПОРЕЦЬКО-ДИБСЬКІЙ АННІ МАКСИМІВНІup
нашій добрій калежанці під її перманентні
іменини – від 26 квітня до 5 травня (включно)


Анна Максимівна, мила сябринко,
Рідна колего та Дибського жінко,
Ми готувалися майже декаду,
Щоб привітать тебе щиро і радо

З днем роковин (а яких? Це промовчим)
Тільки згадаємо Брагин і Йолчу,
Звідки батьки у Сибір заблудили,
Аж у Іркутськ, де Тебе спородили.

Де Ти наїздилась – знать тільки Богу,
В Київ вели ж тебе хрсстні дороги,
І привели сибірячку вродливу
Врешті – в партійні обійми Архіву.

Ти тут тепер провідна архівістка –
І господиня і акуратистка –
Чесна і гостра, мов лезо меча,
Вірна пособниця ІХІурки Ткача.

Що б ми сьогодні без Тебе робили?
В кого грибочків таких попоїли?
Хто б нас тримав в пролетарській напрузі,
Як при великім Радянськім Союзі.

...О, незбагненні жіноцькії долі,
Б'ються у скронях, мов чайки в неволі,
Вам би літати у висях зірниць,
В нас не ЦДАГО, а букет молодиць.

Ти серед них і метка і речиста,
Вся у оточенні волейболістів,
Грати за двох – де береться снага –
Дома – за Дибського, тут – Пирога.

Все в неї є, як говорять легенди, –
Муж при Кабміні, квартира, фазенда,
Є скатертина, видать, самобранка:
Де тільки п'янка – там Аніна банка.

Сталося якось від нас ти втікала
Правда, на крилах назад повертала,
Хай і крутим був той “Ритм-ЛТД”, –
Кращс архіву немає ніде!

Треба б кінчати Б.В.Іваненку;
Бо як зачує, бува, Лукашенко
Дані про Аню і наше зібрання,
З Кучмою зразу ж почнуть цілування.

Так привітаємо по-молодецьки
Нашу симпатію гіанну Порецьку:
Будь нам здорова, красива, щаслива,
Укр-білорусько-сибірськая Діво!


ВЕСНЯНИЙ АРХІВНИЙ ЕКСПРОМТ
НА ХВИЛЮЮЧУ ТЕМУ
up

У стилі весняних мотивів,
Нехай навкруги снігосвІт,
Жіноцтву державних архівів
Я шлю березневий привіт.

Хоч, звісно, ніякі привіти,
Які ти слова не римуй,
Не скрасять печать дефіцитів,
Новий ціновий сабантуй.

Бредем до подруги чи жінки,
Похнюпивши сині носи, і
Бо нігде купить ні косинки,
Не кажучи вже про труси...

Та жінка є жінка, громада,
А в свято весни поготів,
І хай зазвучать серенади.
І хай заспіває архів.

Мої дорогі архівістки,
Щасти Вам, по вінця щасти,
Купайтесь в добрі, як в любистку,
В любові Вам Хрест свій нести.

Щоб справні буди чоловіки,
Ласкава була дітвора,
І щоб Вас манила довіку
Батиєва наша гора.

Без Вас ми – без вітру вітрила.
Пшеничний мені говорив:
Жіноцтво – то тяглова сила.
Що тягне і нас і архів.

На ніжних плечах і на серці
Тримається купи архів,
Стояла б тут біла чи з перцем.
Мать більше було мужиків.

Щоб менше було Вам мороки,
Діла не валилися з рук,
Хай Бог Вам поможе і Фокін,
Прем’єр, Президент і Кравчук.

Щоб вийти з критичного станув,
Щоб спокій, нарешті, постав,
Щоб все те збулось, що Ваганов
На з'їзді отут обіцяв.

І ми не залишимося з боку,
Повірте нам милі жінки,
Проявим готовність високу:
Солом’янські ж ми козаки!

До нас добиратись трамваєм,
Зупинка “Андрій Головко^
І ще раз весняно вітаєм
Б. В. Іваненко і Ко.


ВОЛКОВИНСЬКОМУ ВАЛЕРІЮ МИКОЛАЙОВИЧУup
відомому вченому, головному редакторові не менш відомої
“Історичної газети”, авторитетному історику-архівісту і просто
розумній, щирій, відкритій людині з незмінною симпатією
в ювиїейно уклечену червневу пору


П'ятдесят Валері Волковинському.
Пів-століття. Ось тобі і на!
Архівісту сущо українському
Літописцю Нестора Махна.

Нині ти уже в високих почестях,
При ученім докторськім званні.
Так намалювать картину хочеться:
Ти з Махном на білому коні.

Де узяти спонсора-інвестора.
Їй-же право б написав Борис.
Повість про Валерія та Нестора,
В Вас же стільки кровно-спільних рис.

Нестор вихром вимчав по історії –
Як південна буряна гроза, –
Ти в архівній нашій акваторії
Бунтував, як істинний козак.

Мабуть, треба народиться воїном,
Щоб із себе видавить раба...
Оба Богом нестандартно скроєні,
Вітром волі споєні оба.

Перший впав яскравою кометою,
Залишивши історичний слід,
Другий “Історичною газетою”
Заробляє пляшку на обід.

Зберемося. Стакани наповнимо.
Хто ще може – висушіть до дна.
Слава Воловинському шановному,
Нас Він нині, як колись, єдна.


ВОЛКОВИНСЬКОМУ ВАЛЕРІЮ МИКОЛАЙОВИЧУup
з нагоди захисту Батька Махна і махновщини,
вчиненого таращанським звитяжцем 27 жовтня 1996 високосного
року на вельми вченій Раді славного Інституту історії України в
присутності вишуканого товариства і кровно зацікавленої братії


Служив Валерій в Главархіві,
І класним архівістом був,
На цій архі-врожайній ниві
Якось канд-ступеня здобув.

Але цього здалось замало
(Бо нехватало на вино)
І тут в спецхрані, у підвалі.
Натрапив він на слід Махно.

Нюхнувши перші документи,
Ковтнувши анархістський пил,
Він по дослідницьких ферментах
Збагнув, що це – одна із жил,

Яка його одягне, взує,
(І хай яка не буде власть)
Дасть Бог, реально підгодує,
А може й вищу ступінь дасть.

Як справжній легінь український
(Ми ж знаєм свій менталітет),
Зробив всеможне Волковинський,
Щоб стать з Махном лиш тет-а-тет.

Добив начальство Главархіву,
Підготував у світ наказ,
Щоб всі махновські директиви
Несли йому лиш напоказ.

І паралельно ставив клепки
Газетам, радіо, кіно,
Ну, словом, зачепився крепко
За батька Нестора Махно.

Поніс Махна в широкі маси
(І, кажуть, кинув пить вино).
Вже плутали в народі часом –
Хто Волковинський – хто Махно.

Але кінець є кожній ставці,
У тім числі, природньо, й цій:
І от зійшлись махновознавці,
І річ таку сказав Смолій:

– Кінчай-но, тезко, махну вати,
По темі заданій згортайсь,
На жовтень призначаю дату,
Бери Махна і захищайсь...

І от іде учена Рада,
І дисертант являє хист;
Махно – упевнилась громада –
Не анархіст, не комуніст.

Він – вождь селянського народу,
Від козаків нуздає віть,
І що тут, власне, ще доводить?
Не краще все це окропить?!

Тут відбувається єднання
Мужів учених і простих,
Як результат – голосування,
У підсумку: усі за всіх.

А по просторах українських
Уже лунає тостів клич:
Це юний доктор Волковинський
За Батька ставить могорич!


ГАЄВОМУ ВІТАЛІЮ СИДОРОВИЧУ up
на 67-і роковини від дня народження

Спочатку знайшовся на світ Мозговий.
За ним Селіванов. Тепер Гаєвий.
Яка ж всешюдюча осіння пора,
Що видала цих жовтенят “нагора”.

Віталій-син Сидора, шо Вам сказать?
Що в день цей туманний від всіх побажать?
Життя, як усі, Ви трудами пройшли,
Недаром в архів, до підвала дійшли.

Трудились-трудились. Хотів-не хотів.
Нас доля зібрала до купи в архів.
Так будем триматись. І що сумувать,
Як можна ще чарку за руки піднять.

Меж нас Ви – козак, Ви іще о-го-го!
На Вас всі надії жіноіггва ЦДАГО,
Бо є у Вас хватка, є сила і дух,
Аби ще не свідок – невістка глав. бух.

Нехай переводять на осінь часи,
Вам років оцих нізащо не даси.
Так хай розквітає B.C. Гаєвий.
Такий бойовий, молодий і крутий.


ГАЙОВІЙ СВІТЛАНІ ІВАНІВНІ, СВІТЛАНОЧЦІup
фінансовій богині, загальній симпатії, опорі і надії наших бюджетів,
пітливій матусі, вірній дружині, вродливій молодиці,
в її прекрасну вересневу пору


Роки, мов хмарки, невблаганно
В осінньому небі летять.
Світлано, Світлано, Світлано,
Невже це тобі тридцять п'ять??

А з виду ти ще комсомолка,
Неначе калина в цвіту.
Не можна узяти до толку.
Що дату св'яткуєм круту.

Хоча ти вже встигла премного,
Якщо (під баланс) рахувать,
По-перш, загнуздать Г айового,
По-друге, синів нарождать.

Попробувать всяку роботу –
В торгівлі, науці, ЦК,
Пребути в турботах-клогіотах, –
Жіноча вже доля така.

Тепер ти в архіві, мов мати,
Бухгалтер – мов, більше, ніж Бог,
Во ім'я одної зарплати
Ми молимось всі за обох.

А ще. Якщо й премію (з ходу),
Ти нам за півріччя даси,
То що іще треба народу?
В руках тебе будем нести!

В архіві піднесення зранку
І настрій у всіх бойовий.
Давайте! За нашу Світланку!
Бо торбу приніс Гайовий.

Хай буде і рясно і щасно
В архіві, городі, сім'ї!
Світланочко, зіронько ясна,
Хай збудуться мрії Твої!


ГІСЦОВІЙ ЛЮБОВІ ЗАХАРІВНІup
одній із зірок першої архівної величини
в її урочу вересневу днину з повагою і симпатією


Куди не зайдеш – тільки й мови,
І це важливіша з вістей:
Любов Захарівна Гісцова
Справля крилатий ювілей.

І втовпитись не так-то просто
Хоч буць ти навіть із ЦДАГО,
Тим більш до столу, там те тости.
Та Іваненко з Пирогом.

Сказали мужньо: поб'ємося
У царство пам'яті – ЦДІА
І піднесем їй сніп колосся,
Як і годиться під жнива.

Під дзвін медово-малиновий
Чарок, стаканів і чашок
Усе, що знаєм про Гісцову
Вплетем у здравиці вінок.

Бо сіяла архівну ниву
Не рік, не два. а сорок три,
І вистигло врожайне жниво
Ції осінньої пори.

Якщо ж заглянути у святці,
її архівний шлях веде
(коли детально розібраться)
З ККФД і МВД.

Це під Пількевича началом
Гранивсь характер новачка,
Доки стільце не відібрала,
В моржа архівного Крячка.

І двадцять літ! (о, мама мія!)
Вже керівних її трудів,
О, скільки добрих справ надіяв
За час цей славний Ваш архів.

Це з виду надто гонорова
І принципова до основ,
А у душі Любов Гісцова.
Не лиш до Пальчика Любов.

Вона – боєць в архівнім стані,
Бо представля архівну рать,
Вона – у визвольних змаганнях
На прю готова будь з ким стать!

Хоча усякого бувало
У керівних архівних дів,
Якось-було-чуть не покрали
І їх і цінний Ваш архів.

Та є на світі Бог і доля
(А це начало всіх начал)
Архів Ваш цілий, всі на волі,
А ювілей – то не печаль.

.. .Столи кленово-калинові.
Кругом гостей усіх мастей.
Давайте ж за Любов Гісцову,
За вересневий ювілей!


ГОЛУБОВІЙ АЛЛІ ГНАТІВНІ up
в її жовтневий день

Осінь позолотою постала,
Сіє дощик ситечком густим...
Дочка Гната – Голубова Алла,
Де взялися раптом шість і сім?

Голос Ваш звучить в архівнім хорі,
Серед тисяч можна розпізнать,
Чи на зборах, чи на коридорі...
Не даси Вам навіть п'ять у п'ять.

Знаюча, досвідчена, активна,
Доброго і щедрого сіяч,
Часто до начальства супротивна,
Бо видать по крові профдіяч.

Шлях життя не рушником покритий
Ви пройшли (кому це розказать?!)
Хоч голубка, долею підбита,
Ви ще в силі високо літать

Де воно прозріння й розуміння? –
Притулись до жалю матерів
Дай Вам, Боже, сили і терпіння
Й спокою по осені років.


ГРИЦАК КАТЕРИНІ ВОЛОДИМИРІВНІ up
в сонячно-морозно грудневий ранок

Надворі морозна година,
А в нас тут – гаряча пора;
Колега Грицак Катерина
Збира товариство “з утра”.

Сьогодні якраз іменини –
А значить це – свято для всіх –
Во здравіе Вас, Катерино.
Зрання причаститись не гріх.

Два роки, як в нашу контору
Прибилась із Комсільгосптех,
Та явно прийшпася до двору,
їй сховище стало, мов цех.

Замість постачання і збуту
Якихсь там дрібних залізяк.
Архівну професію круто
Освоює Катя Грицак.

Весь час поміж фондами, в русі,
Підошви, як кажуть, стира.
А ще для голуб-профсоюзу,
Профвнески з народу здира.

Здійнем по традиції чарку,
Хоч краще б, звичайно, гранчак.
За жінку високої марки,
Конкретно – за КАТЮ ГРИЦАК !


ГРИЦАК КАТЕРИНІ ВОЛОДИМИРІВНІ, up
дорогій Каті в день народження
всерйоз і жартома


Тепле свято у архівній хаті,
Хоч надворі пахне морозцем.
Нашій колежаїщі – добрій Каті
Шлем привіт з грудневим вітерцем.

В неї нині свято іменинне
І законне – тут і Бог велить –
Як в народі кажуть “традиційно”,
Діло це потрібно окропить

Бо вона, їй-право, заслужила
Шану і любов товаришів,
Увійшовши тихо-мирно, сміло,
Скромною хазяйкою в архів.

Як оформить фонд, опише справу.
Власна норма вище зверхзадач,
Проспівати ладен пісню слави
їй начальник добрий Саша Ткач.

Хай їй Бог пошле усе хороше.
На розхристі років і доріг,
ІЦастя і в придачу трохи грошей, –
Все, шо дуже хоче нам Пиріг.

...Гарна справа, браття, іменини,
Та іще під Анині грибки,
За здоров'я Каті-Катерини
Чарку п'ють архівні парубки..,

Чоловік хай не копилить губи –
В нього ти – єдина і одна,
А за Тебе, Катю, ми пригубим,
А як чесно – вип'ємо до дна!


ГРИЦЕНКО ТЕТЯНІ ТИМОФІЇВНІ up

Місяць грудень. Вся у сімках дата.
Хоч-не-хоч, а треба наливагь.
Жінці – архівістці і солдату
По-синівськи руки цілувать.

Непрості житейські перегони
Пройдено. Дай Бог поспоминать.
Біль нещасть і щастя перемоги,
Як печалі й радості печать.

Вчора ще Тетянка-полтавчанка.
Промайнув, немов хмаринки, час.
Сивочола наша ветеранко,
Ви тепер, мов мати, коло нас.

Зберемося в коло. Поговорим.
Скажем тости і впаде сльоза.
Що пройшли, того вже не повторим...
А літа, як птиці, в небесах.


ГРИЦЕНКО ТЕТЯНІ ТИМОФІЇВНІ up
з глибокою симпатією

Наче скупана в любистку
В білосніжно-білий цвіт,
Не питайте архівістку
Скільки виповнилось літ.

Бо за ними – ціла доля,
Бо за ними – все життя.
Хто на поле. Хто із поля.
Тільки в пам'ять вороття.

Там – де Юність, де Полтава,
Де страшна, як біль, війна.
Вічна праця. Добра слава
Лише рання сивина.

Сонце і мороз – Варвари!
В зборі наш архівний клан.
Тож здіймемо дружно чари
За прекраснішу з Тетян.

Як шампанське, сніг іскриться,
І всміхнулось сонце нам.
Хай щаститься-здоровиться
Вам – одній з архівних мам.


ГУРБОВОЙ ЛЮДМИЛЕ ВИКТОРОВНЕ up
юбилейная

Светлые чувства Гурбовой Люде
Шлют в Симферополь архивные люди.
И хоть шестое число пронесло.
Чувство на Люду у нас не прошло.

Все мы единым желаньем гонимы:
Как бы скорее добраться до Крыма
И никакой, даже Красный Октябрь,
Не отберет у нас Людин ноябрь.

І іизкий поклон персонально от Бори,
Счастья, любви Тебе Черное море
Скажет Вам искренне каждый в ЦГАОО:
Крым – это Гурбова, прежде всего!

Ты – наша умница, строгость и пламя,
Ты – наше крымско-архивное знамя,
Ну, сорок пять! Разве это года?
Людочка! Будь как всегда, молода!


ЖДАНОВІЙ РАЇСІ МИКОЛАЇВНІ up
КОЛОМІЄЦЬ ЛІДІЇ МИТРОФАНІВНІ

дуету Іменинників

Рая – рік, а Ліда – два...
Роки, як пенсіонерки,
А на вигляд – піонерки,
Наче їм по тридцять два.

От що значить гіартархів!
От що значить атмосфера –
їм би тільки кавалерів
До своїх чоловіків

І не треба гомоніть,
Що, мов, тиск, і коле в боці...
Ех, були б в архіві хлопці! –
Хто б тут став хворіть і нить?

І не треба тут стогнать,
Нам – лапшу на вуха вішать,
Ми, блін, знаєм хто чим дише,
Пас нічим не здивувать.

Тож тримайтеся, як тра,
Колежанки Ліда й Рая,
Ми по щирості бажаєм
Вам по вінце лиш добра.

По команді “Наливай!”
Ми віншуєм Раю й Ліду
Хай Вам щастя зірка зійде!
Хай живе! Ура! Банзай!


ЖІНКАМ ЦЕНТРАЛЬНИХ ДЕРЖАРХІВІВ up

Весна іде до нас крилато
Під голосний пташиний спів
І наступа велике свято,
Яке не спишеться в архів.

Жіноцтво наше любомиле,
Пробачте нас, чоловіків,
Що не поспіли, не зуміли
Зробити все до цих святків.

Не все гаразд в архівній хаті,
Живем на бідному пайку,
Хоч не у всьому винуваті,
Хоч не дрімали на боку. І

І свідок-Бог, що ми старались
Тягти справніш архівний віз,
Хода багато, зоставались
Без милості до наших сліз.

Та вже реальність – плюс в зарплаті
(Спасибі, допоміг Масол)
Хоча тарифи й малуваті
Це вже Вагановський прокол.

Впряжемся у новії умови,
Свої резерви трусонем, –
Гляди в борні перебудови
Когось до чогось доведем.

Що архівісти – оптимісти,
Відомо навіть без розмов,
І переможе песимістів
Надія, Віра і Любов.

Чуття архівної родини,
Як пломінь, в серці пронесем,
Свят-скарб-архіви України
Зберем, розкриєм, збережем.

...Летить галопом рік, як мрії.
Тримаймося ж на стремені!
Всім Вам-господаркам архівів
Уклін і радощі земні.

Нехай обійдуть Вас напасті,
Щоб завжди в мирі і добрі
Було в сім’ї. І більше щастя
Тут на Багиївій горі.


ЗАЇЦІ ЛАРИСІ ЯКИМІВНІup
нашій дорогій колезі, загальній симпатії,
генеральній хранительниці сумської архівної скрині
під її свято-вербний ювілей


Шлем привіт тобі, Ларисо,
Від Руслана і Бориса,
Від Бориса і Руслана
Проспіваємо осанну.

Чарівній, прекрасній жінці,
Войовничій архівістці,
Чоловіку Богом даній,
Керівниці бездоганній.

Ти ж – енергія фонтанна,
Ти ж – знамено для єднання,
Ти ж – суворість і урочість,
Ти ж – і світлість і жіночість...

...Ми б до ночі римували,
Аби в Суми нас позвали,
І хоч трохи частували,
А, можливо, й цілували.

Ми б такого наказали,
Так тебе навихваляли,
І такого набажали,
Щоб і дома не впізнали.


ЗАМЛИНСЬКОМУ ВОЛОДИМИРУ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ up

В печалі здається й природа
І серце щемить через край
Володя, Володя, Володя
Невже це останнє “прощай”?

Ми ж мріяли стільки зробити,
Лиш пройде тривожна зима,
Невже оце все – заповіти,
Невже Тебе більше нема?

Без пишності слів і риторик
Скажу, хоч це знають усі,
Що був ти від Бога історик
В достойній людині красі.


ЗАХАРЧЕНКО ТЕТЯНІ МИКОЛАЇВНІup
cлавній дочці головної порохової діжки Російської Імперії,
Радянського Союзу і, нарешті, незалежної України, славнозвісного
міста Шостки, Головспецу Головархіву, визначній берегині й
завзятому обліковцю Національного архівного фонду, симпатичній,
добрій, розумній в її сонячний полудень віку зі світлими почуттями


Таня Захарченко, Таня Захарченко,
Славна землячко Вітренко і Марченка,
В полудень віку і літ буйноцвіт
Наш Тобі щирий архівний привіт!

Як же, до речі, в цей час не згадати:
В Щостці знайшли Тебе Тато і Мати
Ти не забігла, як інші, на “Свему”,
Серцем обрала архівну богему.

І Іесно відбувши свій строк в магазині,
В Київ махнула, кажись, на дрезині,
І боєм прорвалась, не в сні – наяву
Аж на істфак, аж у сам КДУ.

Вчилася ловко – відмінно і добре
В Шостці ж дівчата моторні й хоробрі.
Бог до Архіву Тебе причащав
У господарстві самого Борща.

Взявши науку Борща за основу,
Ти понаравилась вже й Мітюкову
І, як то кажуть, не гавк і не нявк,
А перебралась інспектором в Главк.

Тут вже Тебе понесло по кар'єрі,
Широко всі відчинялися двері,
Скільки в анкеті заповнила граф,
Доки вже твердо не сіла на НАФ.

З тої пори, й слава Богу, донині
Ти всевідома Архівній Вкраїні,
Бо як накаже нам щось головспец, –
Значить кінець, і капець, і звіздець.

Таня-Танюшо! А полудень віку...
Щоб повилазило тим чоловікам,
Що лише п'ють, а напившися крячуть,
Тільки добра кругом себе не бачать.

В Тебе ж від Шостки робоча закваска.
Серце відкрите. Душа нарозгіашку.
В мислях і діях гостинності теза,
Ти невгамовна, як Мати-Тереза.

Жаль (і уже це. звичайно, між нами)
Що не везе (скільки зим!) з кабанами...
Облік, схоронність терза спозаранку',
А без кров'янки життя мов жестянка.

...Тане Захарченко, Тане Захарченко, –
Славна землячко Вітренко і Марченка
САУ й ЦДАГО Тебе дружно віта:
Будь нам здорова на многі літа!


ЗГЕРСЬКІЙ МАРІЇ ОЛЕКСАНДРІВНІup
нашій шановній колезі, симпатичній жіночці, завзятій трудівниці,
надійній заступниці великої справи мікрофотокопіювання
і реставрації національної архівної спадщини в її уквітчаний
квітами, сніжком і намистом літ полудень віку


Мама-мія, мама-мія,
Ростемо, як кажуть, гей! –
Бо у Згсрської Марії
Ниньки круглий ювілей.

Та з ції інформнагоди
До архівної господи
Всі стрімглав біжать-летять:
Видно, будуть... наливать.

Хоч надворі день буденний,
Цей порив такий натхненний,
Що пройняв і ряд вождів
Із контори “Главархів”.

А щоб зразу стало ясно:
Є село на світі – Красне,
Де Вона колись знайшлась,
А хрестившись – подалась

Прямо-прямо, ати-бати
У столичні інтернати.
Ну, а звідти, наче птах,
Залетіла в телеграф.

Та приснилась чудасія,
Що її завітна мрія,
Збудеться в кінці-кінців.
Якщо кинеться в архів.

І Марічка Палієнко
Шле заяву тов. Кузьменку:
“Так і так – не можу спать,
Хочу щось реставрувать.

Буду вчиться не халтурить,
Різать, клеїть, палітурить
Словом, “фонди лікувать”...
Як було її не взять?

І вона як перепілка,
Наче всюдисуща білка,
Закрутилась, завелась,
Мов в архівах сповилась.

Все встигала-постигала:
І сержанта загнуздала,
Доньку привела. Другу.
Доконала КДУ.

Словом, не було проблеми
Стать заступником у Емми,
Бо вже рівно двадцять сім
Літ вона на місці цім.

То ж заявимо согласно:
Хай їй буде ладно-щасно,
Повнол ітомолодій.

От що, Згерська-Палієнко,
Вам бажає Іваненко
І увесь архівний рід.
Що зібравсь на цей обід.

Наливайте, лаборанти,
По фужеру коки-фанти,
А хто взмозі, то з сулії –
За здоров’ячко Марії!


ІСАЄНКО ВАЛЕНТИНІ ІВАНІВНІup
нашій добрій колежанці, талановитій цілитепьниці архівів,
владній господині, гарній жінці в її знаменну червневу пору


Якщо опитати наш кадровий склад,
Заглянути кожному в душу,
Я певен, що всі одночасно підряд
Почнуть прославляти Валюшу.

Природньо. Бо стіл перед нами такий:
Манливо хлюпочеться чарка,
І день у архіві урочо-дзвінкий.
Бо нині – вона ювілярка!

Тому-то усі покидали пости,
Згромадились дружно довкола,
Бо зміг оце стільки сюди навезти
Домашній водило Микола.

Ми все надп’ємо. І усе над’їмо.
Як кажуть в народі – уважим.
Найкращі слова, як росу, зберемо...
Ну, словом – і вмажем, і скажем.

...Знайшлася вона в сорок восьмім году –
Три роки жили уже в мирі –
З земному, міцному, селянськім роду
В Шапіївці – майже у Сквирі

Росла, наче вишня, в батьківськім саду.
Трудяща, путяща і ловка.
Та в Київ махнула у всіх на виду,
Щоб вивчитись тут на торговку.

Закінчила бурсу, причому, “на п’ять”.
І от Іванець Валентину
Закинули бак-гастр-товар продавать
У Дарницю, до магазину.

І Бог його зна, як пішла би путя –
В тюрмі їй сидіть чи на волі –
Якби в гастроном не зайшов за питтям
Полтавець Ісаєнко Коля.

Служив він уже у крутім гаражі,
Ответственним, значить, шофьором,
Тому після перших його віражів
Прибився Микола до двору.

А далі поїхало все, як в кіно,
Любов додала обороти.
Турботи – проблеми. Одне на одно.
Дитина. Квартира. Робота.

Ким? Скільки? І де? – вже вона не була.
Як кажуть – і зверху і знизу.
Та раптом якось в партархів забрела.
Ну, словом, бувають сюрпризи.

І тут уже стала вона на крило,
Примкнувши до лав архівістів,
По вуха влюбилась в нове ремесло
І вибилась швидко в солісти.

Говорять, тринадцять – нещасне число,
Та ось вже тринадцять годочків
Як вітром щасливим її занесло
Плекать історичні листочки.

Тепер вона в нас (і хіба це секрет) –
Говорим согласно і гласно –
Колега. Учителька. Авторитет.
Начальник і раб одночасно.

А може сумнівні означення ці?
Яка з Валентини рабиня?
Вона-очевидно з породи бійців,
Вона в нас архівна богиня.

Вона й Іваненку бува видає,
А Овчаренку й подалі...
Це щастя архіву, що в нас іще є
Такі одержимі, як Валя.

Так хай же їй Бог і до віку дає
Здоров'я, наснагу і звабу.
Хай Діна зростає і схожа стає
Натурою тільки на бабу!


ІСАЄНКО ВАЛЕНТИНІ ІВАНІВНІ up

Є жінки, як мотори,
Є жінки-ураган.
Вони спорі і скорі,
В них в крові отаман.

У сім'ї, на роботі,
І під будь-яку масть,
В них постійна турбота:
Дай підлеглих і власть.

І коли вже при власті,
Вже коли за кермом,
Отоді вона в щасті,
Коли сіла верхом.

Жінка – сила велика, –
Це ще Сталін сказав,
Нашій Валі піввіку.
Це для неї я склав.


КАЛАКУРІ ЯРОСЛАВУ СТЕПАНОВИЧУup
нашому доброму товаришеві, колишньому полум'яному
пропангадисту, агітатору і організатору (ЦДАГО, ф, 1, оп. 62),
а нині неординарному професору, історичному доктору, мудрому
вихователю архівістів незалежної України зразку третього
тисячоліття н. е. в його вересневий ювілей
(виконується на мотив улюбленої пісні ювіляра)


Взяв би я бандуру
Та й заграв, що знав,
Як це Калакура
Архівістом став.

Знає Коломия,
Знає Станіслав,
Як прибув він в Київ,
Що тоді співав.

Як у Овчаренка
Помічникував,
Потім у Скопенка
Проректорував.

І тепер фігура,
Бо явив свій хист,
Серед професури
Знаний архівіст.

Учить він студентів
(І за це хвала)
Гризти документи,
Пити з джерела.

А сьогодні свято
У архівних мас
Ювілейну дату
Відзначає К. Я. С.

Мабуть, вчені ради
Будуть засідать,
Мінімум декаду
Калакурувать.

Славославить Славу
Вздовж і впоперек
І архівну справу
Через ім'я рек.

Взяв би я бандуру
Та й заграв, що знав,
Віват, Калакура!
Слава, Ярослав!


КАРПЕНКО ЮЛІЇ ВОЛОДИМИРІВНІ up
ювілейно-архівно-земляцький привіт

Коли отут – на арх. кер. стул і
Я тимчасово возсідав,
Двох ангелів – дві діви Юлі
На поміч Бог мені послав.

Одна – молодша – друкувала
Муру, що я підчас писав,
У вікна хлопців визирала
І ревно двері пильнувала,
Щоб хтось начальника не вкрав.

Друга – вже статна молодиця,
Дбайлива мати двох дітей,
Була приписана дивиться,
Щоб все кругом було “О, кей!”

Щоб, як немов росою вмитий,
Блищав заплавний кабінет,
І був затишний і привітний
Мій керівний авторитет.

І все вона робила справно,
Видаючи хазяйський хист,
Моя землячка – жінка славна,
Наш провідний акуратист.

Я тільки любувався нею,
Од всіх її хазяйських справ –
Вона ж... служила Кокодзею,
Який щодня все чисто знав:

І скільки списано бумажок,
З ким був начальник тет-а-тет,
І скільки знов порожніх пляшок
Хтось виставив у туалет.

Та все це, зрозуміло, жарти,
Під ювілейний мій привіт,
Ти, Юленько, знайшлася в марті,
І хто тобі дасть стільки літ?

Хоча де-юре вже бабуля,
І полудень ген височить
Ти і чистюля й красотуля
І як все це не окропить.

Так хай живе Ю. В. КАРПЕНКО
Усім близька і дорога –
Хай втричі більш, ніж в Іваненка,
Поприбира у Пирога!


КАРПОВІЙ АНТОНІНІ ВАСИЛІВНІ up
з глибокою повагою та симпатією під ювілей

Уся архівна Україна
Летить думками на Херсон,
Де наша славна Антоніна
Під гімнів величальний тон

Справляє вельми знану дату
(Її, на жаль, не приховать).
Отож дозволь з красивим святом,
Вітаючи, розцілувать.

І побажать ще весен красних
(літа – багатство, не біда)
Ти жінка справна, власна, класна
І директриса молода.

Життя – тачанка. Рвуться коні.
Крізь степ. До моря. На Херсон.
Ой, Антоніно, Тоню-Тоню,
Тримайсь! Борись! Держи фасон!


КЕНТІЮ АНАТОЛІЮ ВІКТОРОВИЧУ up
в урочо-печальнуватий день його проводів на державну

Всім хочеться швидше на волю
Здійснити високий політ...
І ось уже сам Анатолій
Дає нам прощальний обід.

Позаду архівна дорога,
Говорять в народі “путя”,
На ній обгатоване Богом
Усе кентіантське життя.

Якщо все до купи зібрати,
Звести історичні містки,
Коли розкопать, перебрати,
Промити архівні кістки,

Відкинути все негодяще,
Забути усе прохідне,
І взять за основу путяще, –
Він янголом нам прсдстає.

Освіченим, мудрим, завзятим,
До діла завжди беручим.
Водночас, уперто-затятим,
Кусючим, крутим і б'ючким.

Всезнаючим, добрим, писучим,
Слухняним, тактовним, простим,
Але часто-густо колючим
Складним, принципово-їдким.

В архівах він постать окрема,
Ви тільки торкнітеся струн,
Він враз оприлюднить проблеми
На теми УПА чи ОУН.

Він знає архівну жертовність,
ї темам своїм в унісон,
Хто нехтує облік, схоронність
Він сам позганяв би у схрон.

У нього характер – реактор, –
Така діалекта життя,
І в цьому весь Кентіїв фактор –
Суть, принцип і норма буття.

...На кого ти нас покидаєш? –
Аж плаче Захарченко Те.–
Хоча і держпенсію маєш,
Та іде уже явно не те.

Побув ти в Соломянській висі,
Клепав за наказом наказ
Чекає Кутузова, вісім
Тебе (це вже вдруге) до нас.

...Всім хочеться швидше на волю
Здійснити високий політ...
Поклонимось Кентію Толі.
А Главку – загальний привіт!


КОМАРОВІЙ ІРИНІ ЛЕОНІДІВНІ up

Ми прийшли усім кагалом
В цей груднево-ранній час,
Привітати зав. чит. залом
З іменинами якраз.

Ми прийшли усім загалом –
Гуртом від архівних мас –
Щоб сказати зав. чит. залом,
Як шануємо ми Вас.

І якщо ще зав. чит. залом
Вірно зрозуміє нас,
Знайдеться горілка, сало...
(Що було уже не раз).

І тоді ми гонорово
Крикнем, аж здригнеться зал:
Будь здорова, Комарова,
Наш архівний аксакал!


КОМАРОВІЙ ІРИНІ ЛЕОНІДІВНІ up

І знову. І знову. І знову. І знову.
Прийшли ми гуртом привітать Комарову.

10 грудня – у день уродин,
У пору обідню – в 13 годин.

Гож маслі можливість усе їй сказати
І як тільки можнаїї вшанувати,

Бо пані-товаришка, себто Ірина,
В архівному царстві відома людина.

Вона з допомогою панночки Валі
Реальна хазяйка у цьому читзалі,

Де суті архіву печать мовчазна.
Де трохи кується й архівна казна.

Так будь нам здорова І.Л.Комарова!
І Ви і читзал – це архіву основа.

Незря Вам недавно вручили часи,
Носіть їх на щастя і довго носіть!


КОЛОМІЄЦЬ ВІРІ ПЕТРІВНІ up
ювілений марш

Віра Коломієць! Віра Коломіець!
Чути тільки серце – тук-тук-тук
Ти у нас цо духу мододогвардієць,
Як у індіанців Чун-гак-чук.

Барабан і сурми. Зміну більшовицьку
Ти вела в комуно-світлу даль.
Київ-Шепетівка, Гриців і Хмельницький,
Там, де гартувалась юна сталь.

А коли охрипла пісня піонерська,
Зачинати нову треба знов, –
І Іартія послала Віру до Печерська –
Віру і Надію і Любов.

Хоч Печерськ це зона барсько-пролетарська,
Ти тут знову стала сурмачем
Вів тебе “на діло”, Костя Панікарський
І, звичайно, мама із мечем.

Як Вас підпирали стіни “Арсеналу”,
Як прощала Лавра всі гріхи.
Всі порозбігались. Всі порозлітались,
Як з гнізда до вирію птахи.

Та знайшлася гілка, на яку ти сіла,
І усілась міцно, як джигіт,
А зоветься гілка – держчинів профспілка,
Нею ти керуєш много літ.

Профспілки держслужби. Наче символ дружби.
Оборонці наших кровних справ.
Всі ви тут хороші. Тільки мало грошей
В членів профспілково-бідних лав.

Приспів. Коломієць Віра! Коломієць Віра!
Чути тільки серце тьох-тьох-тьох,
Хай тобі живеться у здоров'ї-мирі
Ми тебе вітаємо удвох.


КОЛОМІЄЦЬ ЛІДІЇ МИТРОФАНІВНІ up
На день народження і у зв 'язку з першою річницею виходу на пенсію

Як зайдете у лабораторію,
Узрієте її по виду:
Латає сторінки історії
Майстриня Коломієць Ліда.

У правому кутку від улиці
Вона сидить коло віконця,
Історія до неї тулиться
Так, як колись, горнулись хлопці.

Вона тут з основоположників,
Вона тут – із архівних фанів,
Вона, мов з племені художників –
Прекрасна дочка Митрофана.

День архівіста наближається,
Ми в Дім кіно сьогодні підем.
Так хто не зранку заряджається?
Хіба що за здоров'я Ліди!

Дай Боже їй добра і щастячка!
(Ми всі гуртом шануєм Ліду)
І відведи усі напастячка.
Привіт Павлуші, дітям, діду!


КОЛОМІЄЦЬ СВІТЛАНІ ІВАНІВНІ up
в її червнево-квітуче сорокаліття

Здається, недавно, здається учора –
Прибилась до нас, до архівного двору,
Здається, учора Тебе ми вітали
І першу зарплату твою обмивали.

А рік вже позаду. А рік вже позаду.
І Ти вже своя. В ювілейнім наряді.
Світлано Іванівно! Свєто! Світлано!
Ти твердо ввійшла до архівного клану.

Як свідчить архів: є історії дивні.
Не думала Ти, сидючи у Крапивні,
Що станеш фігурою в архі-бомонді –
Xранителька царства партійного фонду.

Ти мріяла стати технологом меблів,
На річці життя всюди греблі та греблі,
І ось уже ти не по древу майстриня,
А схронів тутешніх сама господиня.

Iз ранку до вечора. Справи та справи.
Дослідники сунуть, звиняй, як орава,
І кожному тільки: давай та давай;
Шукай, доставляй, забирай, підкладай.

Із зали до схрону, із схрону до зали
Мчите з Анатолієм, як по вокзалу,
Сто раз забігаєте вдень до Ткача,
Побачить начальство і взяти ключа.

Метка, роботяща, і скромна, і ловка,
Ти – наче та пляшечка, що сороковка.
Так хай обминуть Тебе лиха-напасті,
За добре здоров'я, за Свєтчине щастя!!!


КОНОВАЛОВОЙ ВАЛЕНТИНЕ СЕРГЕЕВНЕup
обаятельной женщине, умнице, неутомимой труженице архивного
ведомства по случаю ее замечательных круглых дат с симпатией,
благодарностью, искренним пожеланием
крепкое здоровья, добра и счастья


В горошину кофточка. Рюшечка.
Прически высокая грива...
Так смотрится Валя – Валюшечка
Из личного дела архива.

А в нем документов соцветие –
Вся жизнь на казенной бумаге,
Но там, сквозь ее круглолетие, –
И дума, и драма, и сага.

...Вот с Яшею их заявление:
“Нас вместе в архив Станислава”,
Но вскоре – войны привидение –
От мужа лишь память кровава.

Потом, словно после контузии,
В пылу той тяжелой годины, –
Архив Краснодара и Грузии,
И снова родной Украины.

Трудилась она не по-девичьи,
Слыла в Главархиве основой,
С Гудзенко, а после с Пилькевичем,
А дальше с самим Митюковым.

Всяк было в пути полстолетия –
И трудно до боли и любо, –
Ковала в делах долголетие
Архивная дочь Стародуба.

...По-совести нива засеяна.
Пусть вырастет доброе, вечное,
Поклон, Валентина Сергеевна,
От всех. И спасибо сердечное.


КРЯЧКУ МИКОЛІ ІВАНОВИЧУup
славному чоловікові, невтомному трудівникові української
архівної ниви на честь знаменної дати


Сьогодні подія в культурі –
Дивись календарний листок! –
Увесь в ювілейній фактурі
Архівний звитяжнець Крячок.

Во славу його монолітно
Заздравно звучать голоси,
А те, що такий многолітній –
На вигляд ніяк не даси.

Та, певно, не треба довкола
В'язати букетики слів,
Про те, як зберігся Микола,
Ще скаже народу архів.

Знайшовся на Канівських кручах,
На древній священній землі.
І свідок – Славутич ревучий,
Як виріс директор ЦДАМЛІ.

Нелегко стелилася доля
Xрещених в тридцятих роках.
Бо бід всенародних до волі
Знесли на юначих плечах.

Та Бог указав історичний
Єдиний і правильний шлях –
Пройшов він архіви столичні,
Причім, при усяких властях.

І мать було треба прозріння
І чисто український нюх,
Бо вчасно утік з управління
У люди, де творення дух.

В трудах проростали надії,
Ціна їм не лише в літах, –
Міцніє під сонцем Софії
ЦДАМЛІ. А фазенда в Плютах?!

Далося все розумом, серцем,
І тут на урочій межі
Ми вірим: покаже ще в герці,
Що можуть архівні моржі.

Навколо кипить розбудова,
Вирує й архівний горшок
Бувайте нам тричі здоровий,
Колега й товариш Крячок!


КУЛЬЧИЦЬКОМУ СТАНІСЛАВУ ВЛАДИСЛАВОВИЧУup
Історику, Архівісту, Людині –
під ювілей, всерйоз і жартома


Різдв'яний Київ занесло снігами,
Спасенний шлях указує звізда,
Ми неспроста прийшли із колядами
До цього наукового гнізда.

Бо тут у Вас не звична вчена рада,
Де кажуть все – впопад чи невпопад, –
А гонорова збіглася громада,
Щоб засівать освідчень зорепад.

Тому, хто є надія і опора,
Чия в науці зрима колія,
Колись під стягом батька Кондуфора,
Тепер під стягом батька Смолія.

Кому відомо, а кому не знамо,
І мабуть в тім іст-мат-імператив,
Що нам його дала Одеса-мама,
Хоч, ходять слухи, тато в нього – Львів.

Батьки бажали хлопчикові слави,
У форму вливши відповідний зміст,
На “Капітал” він крупно карту ставив,
Хтів буть таким, як Маркс-економіст.

Та якось враз – не сіло і не впало –
Зійшла на нього божа благодать, –
Він вибрав інший шлях до п'єдесталу –
Історію рішивсь переписать.

Спочатку кинувсь до соціалізму,
Та в колективізації загруз,
А як пішов процес демократизму,
То випав і йому козирний туз.

Він, мов орел, шугав на “білі плями”,
На переломі світла і пітьми,
Дискусіями, книгами, статтями –
Все на одвічну тему: “Хто є ми?”

Нехай синці з'являлись під очами,
В науці історичній це бува,
Та скажуть і між нами й поза нами:
У нього добре варить голова.

Він, як вибійник в історичній лаві,
Плавець, якого не закрутить вир,
Окликнеш – і його вже двічі славиш, –
Бо він – пофесор, доктор і зам. дир.

В архівах потрудився чесно-істо,
І це народ архівний сподобав,
І Головою Спілки архівістів
Одноголосно тричі обирав.

Що робить Спілка? Чесно і по-братськи
Розповісти сміливість не беру,
Це знають лише Він та Новохатський
І вік не здогадатись ЦееРУ.

Він до архівів, як дитя до цицьки,
Припав і п'є історії нектар.
Так будь здоровим, Станіслав Кульчицький,
Історик, Архівіст і Ювіляр!

Усе це, зрозуміло, дружні жарти,
Та вже коли від серця заявить:
За ювіляра бо цього він вартий –
За це пили, п'ємо і будем пить!

Вам шістдесят? Та Ви ж ще зовсім юні,
О сій порі Вам сам Господь велить –
Історії вклонятись, мов красуні,
Жить і творить, триматись і любить!


КУРАСУ ІВАНУ ФЕДОРОВИЧУup
колишньому директорові ЦДАГО, нині вельми знаному і багатому
нашому сусідові під ювілей з відкритим серцем
і дружніми почуттями всерйоз і жартома


Політолог найвищого кшталту,
Ідеолог найвищих еліт,
Ти знайшовся в степу коло Балти,
У одеському, значить, селі.

І оскільки з селянського тіста,
Вихованець Привозу й ОДУ,
Ти обрав собі путь архівіста,
Бо джерела ковтав на ходу.

Із Зінов'євська двинув на Київ,
Щоб дістатись нових берегів.
Факт: зі схронів партійних архівів
Так, як Ти, ще ніхто не злетів.

По ступеньках Твоєї кар'єри
Можна нашу ментальність зучить,
Ти добрався до віце-прем'єра,
Покерманить кому не кортить?

Хай не склалось як слід з Назаренком
(Хто з нас, чесно сказать, не грішив),
Та неясно, нащо Іваненка
Ти в страйковій війні завалив?

Вибачай. Буду ближче. По темі.
В ювілейний, як водиться, тон.
Ти високий у нас академік,
Вище Тебе хіба що Патон.

Що керуєш і владно і круто
Видно всім і уся наяву:
Як Ти імідж підняв інституту –
Бувшу власність ЦК КПУ!

Тут тепер стратегічна опора,
Техохнологій новітніх масштаб.
Недарма в передвиборну пору
В інституті, як в Смольному, штаб.

Але все проходяще, Іване,
Бог окреслить історії слід.
Та уже, мабуть, долею дано –
Як в ЦК, я і тут Твій сусід.

І скажу я Тобі, як сусіду,
Ювілей – благодатний момент,
Перекреслить миршаві обиди,
Спільно дружній міцнить монумент.

Бо ж хрестилися наші дороги,
Хай тепер їх зовуть манівці.
Щоб ще довго була у нас змога
Буть такими, як там в Трускавці.

В нас обох берегинями Свети,
Хай їм разом із нами щастить.
Я в архіві повісив портрети,
Курас там, як ікона, блищить.

І надії в обох у нас схожі,
Зобов'язує батьківський стан,
В тебе син – бувший “вождь краснокожих”,
В мене внук – Твій знайомий Богдан.

...На Кутузова осінь багряна,
Плин народу з торбами посвят,
Воздають Тобі, пане Іване,
По заслугах за всі шістдесят.

Бачу стіл ювілейно накритий,
Я на чарку зміняю перо...
Дай-но, Боже, наснаги і сили,
Що осмислив, хай зійде добром!


КУРІННОМУ БОРИСУ ПАНТЕЛЕЙМОНОВИЧУup
головному архівному лицарю
Києва в його квітучо-червневу ювілейну пору


Не чомусь-комусь іному
А самому Курінному
Із нагоди круглих літ
Із Печерська шлем привіт.

Щиро ми його вітаєм,
Бо із партархіву знаєм
Як він жив, кому служив,
Доки захопив архів.

Буть хотів він металістом,
І артистом, і солістом –
Що він тільки не складав,
Що він тільки не співав.

Та планида є планида:
КПІ диплом він кида,
І спішить на рандеву
Вже з істфаком КДУ.

Бо, видать, Борис по змісту
Народився архівістом.
І судилось по життю
Вибрать саме цю путю.

І на вулицю Теліги
Він вже скільки років біга,
І летить за Бабин Яр
Наче бджілка на нектар.

Тут зростав-мужнів-трудився
І директором зробився,
Та таким, що будь здоров –
Це підтвердить сам Портнов –

Виріс він з госпрозрахунку,
Тому знає, що стосунки
Треба у руках тримать,
Якщо хочеш керувать.

Хоч мінялась Київрада,
Він в боях не здав посади,
Всіх умів заворожить –
Він історію хранить.

Перший архівіст столиці,
Вік тобі хай здоровиться.
Ти ж Борис не рядовий
Ти архівний Курінний

Поруч тебе стюардеса
Значить, ясно і балбесу,
Що нормально йде політ...
І причім тут стільки літ?

Боря – син Пантелеймонів.
Хоч роки, мов бистрі коні,
Мчать. А ти не піддавайсь.
А тримайсь! Тримайсь! Тримайсь!


ЛЕВУСЮ ПЕТРУ ДАНИЛОВИЧУup
щирій, добрій, симпатичній людині, художнику божої іскри
в його засніжено-сонячно-березневий ювілей


Під сонцем іскриться Софія,
Засніжена Київська Русь.
А в нас – ювілейна подія:
Справля буйноліття Левусь.

Хто дасть йому стільки годочків.
Хто вірить, що це – шістдесят?
Хто скаже, що в нього внучочків...
На майже комплектний дитсад?

Та метрика – свідок столикий,
І як би ти не молодивсь,
Підтвердить весь Самбір Великий
Коли Ти, наш Петре, хрестивсь.

Подтвердить твої пориванная
Усіх і уся малювать
І явно круті домагання
Забори в селі описать.

Як славив свою Левусівну,
Талан воскресав із нутра,
Цінують, бо й автозупинку
Звуть “площа самого Петра”.

Тепер Ти для них – в високості
Не просто такий собі хлоп,
Художник на стольнім помості –
От кадри дає Конотоп!

Ти й Київ достойно напензлив,
(Хто зна ті мистецькі біга?!)
Залишив художні ремесла
Не тільки на ВеДе-еН-Га.

Та раптом зійшовся з Архівом
(Це Бог, а не випадок звів).
Це – справді художницьке диво
Що ти тут з Крячком натворив.

Ти вільно міг стать Айвазовським,
Писати і шторми і штиль,
Та тут з усачем Ходоровським
Шліфуєш музейовий стиль.

Грудивсь самовіддано, чесно,
Музеєм Ти, друже наш, жив
І Грамоту вищо-Почесну
Колишніх властей заслужив.

Алє не у грамотах справа
Сьогодні тобі шістдесят
А глянь-но: і зліва і зправа –
Он з квітами скільки дівчат.

І хай не ревнує дружина
(Та й ти уже значишся – Дід)
І квіти – це ще не причина
Для тих безпідставних обид...

Тримайся фарватеру, Петя,
Мужай в чоловіцькій красі
До ста літ! У творчому злеті
Дай Бог Тобі сили єси!


ЛЕГКОСТУП МАЙЇ МИКОЛАЇВНІup
майсько-архівно-ювіїейний панегрік

От і маєм те, що маєм
(Головне придумать вступ)
Тридцять літ збулося Майї –
Тій, що кличуть Легкоступ.

Тій, що службу довідкову
У Архіві обійма,
І на принципово нову
Ступінь запити здійма.

“Без бумажки ти букашка”, –
Це в нас добре кожен зна –
Як було б народу тяжко,
Як була б тут не вона?

Бо якщо пришлють заяву
Чи заявник сам примчить
Розкопає Майя справи
Тільки б всіх задовольнить.

Ось така в нас колежанка
З роду запорізьких дів,
А точніше так волнянка
Із породи Зозулів!

Непрості життя пороги
(Їй дісталося всього)
Та було видніше Богу,
Бо привів її в ЦДАГО.

Бо послав їй Легкоступа
(Був він бравий кавалер)
В Лаврі ж бо зійшлись докупи
Майя й міліціонер.

Хай їм стелеться дорога,
Щастя в новий дім пливе,
Як за пазухою в Бога
За Сергієм хай живе.

Щоб було усе як треба,
Щоб як ружа розцвіла,
Швидше б кінчилась “учеба”
В популярного орла.

Майє! Майє! Тридцять весен,
Тридцять осен, зим і літ.
Вже їх пам'ять лиш воскресе,
Вже “тридцятнику” привіт.

Жаль літа не в нашій власті
(Хоч і рідні Зозулі)...
Дай же, доле, Майї щастя
Скільки цвіту на Землі!


ЛОЗИЦЬКОМУ ВОЛОДИМИРУ СЕРГІЙОВИЧУup
вихідцю з революційних надр Чернігівщини і не менш
революційних схронів ЦДАГО, одному з керманичів архівного руху
в Україні кінця другого тисячоліття н.е., благополучно пережившого
одного Президента, п'ятьох прем'єрів, чотирьох віце-прем'єрів, двох
начальників Головархіву, невиїзному заступнику Голови Європейської
Ради архівів, почесному відвідувачу Великої Китайської стіни,
і прочія, – в його першо-лютневий полудень віку по-щирості,
всерйоз і жартома


Хто може зна, а хто не зна –
Мене у Главк послав Щербицький.
А як попав сюди Лозицький ?! –
То тут моя пряма “вина”.

Ну і, звичайно, Пирога,
Який його хвалив всіляко,
Да так хвалив, що ледь не плакав
Така, мов, постать дорога!

Що службу знає він на “п'ять”,
Що він слухняний, не ледачий,
Що в Кончі-Заспі має дачу,
Все може з-під землі дістать.

Що він – Макіївський козак,
Десь ген з Чернігівського краю,
Що кандидатську ступінь має,
Яку склепали надурняк!

Що замом бігав в Юрчука
І участь брав у будівництві
Що хоче бути в керівництві –
Типовий образ земляка.

Що з нього класний буде зам,
Хоч в штабі КВО він був єфрейтор,
Ще світові повіда “Рейтер”,
Кого я Вам у поміч дам!

...Це скільки літ пройшло? Гей-гей!
І цей росточок більшовицький
Тепер вельможний пан Лозицький
Справля урочий ювілей!

Зібралась звідусіль братва,
Його підлеглі сестри-браття,
І пломінь тостів, мов багаття.
Його здійма і зігріва.

Сам знає те, що мудрий він,
Що буть вождем йому судилось,
Та раз народу закортілось, –
Нехай луна архівний дзвін!

Він не якийсь там хунвейбін,
Масштабно мислить, а не вузько...
Де Іваненко? Де Киструська?
І непохитний Він один.

Бо діалектику житія
Пізнав Володя од природи.
Він – син селянського народу,
А це вже ключ до відкриття.

Так здіймем, братіє, чарки
За архівіста-ювілянта!
Хай осява свята Оранта
Його житгя, його роки!


ЛОЗИЦЬКОМУ ВОЛОДИМИРУ СЕРГІЙОВИЧУ up
на п'ятидесятиріччя прекрасну пору чоловічого розквіту

Від ЦДАГО, котрий ти будував,
Від ЦДАГО, де мужав, захистився,
Звідки в Главк Іваненко забрав
Де ти лідером нашим зробився.

Шлем вітання сердечні й палкі
З світлим святом – із полуднем віку
В першу чергу, звичайно, жінки:
Їм-бо знати ціну чоловіку.

І бажаєм по вінця добра,
Щастя, моці – і нині і прісно –
П'ятдесят – це красива пора
І нічого, Володю, не пізно.

...Всеархівний іде сабантуй
І лунає, мов клич більшовицький,
Вік живи, і достойно керуй,
Будь здоров, пан-товариш ЛОЗИЦЬКИЙ!


ЛЯХОЦЬКОМУ ВОЛОДИМИРУ ПАВЛОВИЧУ up
в його квітучі сорок літ

Коли я був Архівний Соцький,
І Плющ відкрив нам Інститут,
Якось зненацька пан Ляхоцький
З'явився в Главку тут-як-тут.

Його привів сюди Лозипький,
Знайшов під носом – у КІСІ,
І доповів по-більшовицьки:
Це, мабуть, – кращий із усіх.

Бо він – і скромний і привітний,
Вже кандидат і вже доцент,
Зато, завзятий і амбітний.
Готовий на експеримент.

Видать, щось є у нього польське,
(Бо з ходу видно – грає кров),
Та хай – єврейське чи монгольське, –
Аби нам старт не запоров.

Хоч є деталь одна маленька
(Це нам, вождям, потрібно знать):
Він молиться на Огієнка
І може ним нас задовбать

Представили. Були питання. –
Чи п'є? – допитувавсь Портнов...
І кинули на виживання,
Порадивши, почать з основ.

Вказівку цю він взяв на віру,
Возвів, як Гегель, в абсолют:
На другий день привів нам Іру, –
Без неї, – плакав, – всім капут.

Хоч ступеня не вистачає,
Зате палата в ній ума,
Крім того, інші дані має,
До того ж, це... – моя кума.

Лозицький, пам'ятаю, плямкнув,
І тихо мовив: “Я здаюсь,
Щоб Інститут, бува, не гавкнув,
Піду і Богу помолюсь.”

Які були оті молитви
І як поставивсь Бог до них, –
Та став наш Главк, мов поле битви,
Де Главковерх тіснив своїх.

Мені уже кричали: “Бляха,
Хоча у тебе перший ранг,
Ти здав Васько без бою ляхам,
Ти оголив наш лівий фланг”.

Кордон дійшов до туалету
Слончак відкрила другий фронт...
І лиш в одному кабінеті
Спокійно йшов Євроремонт.

Мов карти, тасувались кадри
Міняли меблі – все підряд, –
Так на архівному театрі
Рождався в муках УНДІАД.

Ніхто аж рік його не сіпав,
Та засурмив тривожно ріг,
І до Ляхоцького придибав
Із перевіркою Пиріг.

Була колегія. Таємна.
Де пан Руслан доповідав.
Ляхоцький вражений приємно,
Сказав: Тепер я допойняв.


МАКОВСЬКЇЙ НАТАЛІЇ ВАСИЛІВНІup
нашій вельмишановній, вельмиосвіченій, вельмиоптимістинній
начальниці, заступниці і просто милій жінці
в пам'ятний день вересня


Маковська Наташа – наш маковий цвіт,
Тебе ми вітаєм у розквіті літ,
Ти – пані чарівна. Ти в нас ого-го!
Ти – розум, і сила, і слава ДЦАГО!

І хай не чигика якийсь там балбес,
Мов так обзивали і КПРС.
В нас думка єдина і висновок наш:
Ти – зіронька ясна в сузір'ї Наташ.

Бо лиш переступиш архівний поріг,
Підноситься все, навіть доктор Пиріг,
І всім працювати і жити кортить,
На крилах архівних у безвість летіть.

У тебе в сімействі затишний садок –
Крутий чоловік, Маша, Ваня-синок,
В вас добреє коло сердець чотирьох,
Одне тільки жалко, що цуцик твій здох.

А бабине літо уже наступи,
А дощик осінній все дужч накрапа.
Хай вересень красить у золотоквіт
Твоє іменинне намистечко літ.

Наташо Маковська, колись Гордащук,
Ти чуєш архівних сердець перестук,
Хай свято родинне сьогодні твоє,
Як жаль, що між нами Ти нині не є.

Та вірим: все буде у нас мирово,
Ми дружно зберемось під дахом ЦДАГО
І хай символічно та вип'єм до дна,
І наша Наташа наш гурт об'єдна.


МАКОВСЬКІЙ НАТАЛІ ВАСИЛІВНІ up
печечально-прощавальна

На душі, по-чесному, хреновсько,
Туга-жаль окутала ЦДАГО:
Йде від нас Наталочка Маковська.
А куди? Од кого? І чого?

Може, тут образа, чи омана?
Може, тут якась далека ціль?
Хто ж це буде заступать Руслана? –
Так вже все складалось обопіль.

Може, це жіночі витребеньки?
Може, влаштував Маковський бунт?
Хто ж нам буде тьохкать соловейком?
Засівать зерном архівний грунт?

Може, тут торгова кон’юнктура?
Може, бізнесовий викрутас?
Однозначно – йде від нас Фігура
Чарівна – і в профіль і в анфас.

Чарівна по розуму і серцю,
Чарівна по широті душі,
Вся в ідеях, вся у творчім герці.
Чи не так, архівні кореші?

Пригадайте, як до нас забралась,
Несучи на крилах сам прогрес,
Од медінституту одірвалась,
Одночасно й від КПРС.

Як пірнула у архівне море,
Наче в нім купалась цілий вік,
Узялася самотужки впорать
Навіть довгожданий путівник.

Семінари, виставки, наради,
Збірники, замітки і статті...
Ти знайшла архівне Єльдорадо –
Друге щастя у своїм житті:

Одбивала на архів навалу,
Був святим для тебе документ,
Одному Юркові Шаповалу
Віддавала все в один момент.

Ми в тобі в усьому відчували
Вроду і талан, і інтелект.
Та невже шість літ як не бувало
І відійдуть в Plusquamperfekt.

Їй бо стати ще архівним тузом,
Мов троянда прикрашать архів,
Не схвалив би цей демарш Кутузов,
Нас би теж прийняв за слабаків.

...На душі, як в сховищах цековських,
Вип’єм чарки – може полегша,
І не скажем “Прощавай Маковська!”
Не одлучим від свого коша

Оглянися. Одмолись. Очуняй.
Поторгуй. Вкрутися. Закрутись.
Наварися. Наперись. Одумайсь.
І... до нас з весною повернись!


МАНЬКОВСЬКІЙ ОЛЬЗІ ІВАНІВНІ up
на входчини в ЦДАГО під день народження

Благословенна будь, архівна доле,
Як ця осіння золота пора.
Жило-було у нас в ЦДАГО дві Олі
І третя ось прибилась до двора.

Прибилася у вересневу днину
(З Солом’янки колегу принесло)
І треба ж так, щоб у таку годину,
І треба ж так, щоб у таке число.

Робота, як відомо, це не гості,
Лиш придивись і починай трудись.
Сьогодні день твій. Понеділок. Шосте.
У новій хаті, Олю, возродись.

Архів громадський, а колись цековський –
Тебе прийма під знамена свої.
Так в добру ж путь, товаришко Маньковська,
І щиро з днем народження твоїм!


МАЦЮКУ ОРЕСТУ ЯРОСЛАВОВИЧУ up
на честь захисту вельможних претензій на докторський чин,
достойно вчиненого ним у стольнім граді
Києві на Теплого Олексія ясного
30-го дня місяця березня 1995 року


Засідання Вченої Ради.
Урочо-напружена мить.
В спортзалі, немов для естради,
Завіса із б’язі висить.

Трибуна і скриньказ тризубом,
Амбре і сердець перестук
Все йде всехвилюючим, клубом:
На захист виходить Мацюк.

І ось вже підніс до народу
Високу член-корівську длань,
Статечно, під ВАКівську моду,
Увінчаний снігом Cохань.

Він слово дає молодиці,
В якої, знать, добра рука.
Малює вона до дрібниці
Величний портрет Мацюка.

Наводить його біодані,
Аж в Ради макітриться зір,
Як йшов він до тих філіграней,
Як зна український папір.

Хоч мав за дипломом орати,
В Карпатах овець випасать,
Та збіг до архіву, за грати,
Щоб істини зерна шукать.

Ну як це, мовляв, не вітати,
Коли світовий резонанс...
І ось уже сам Соіскатель
Бере в свої руки іст-шанс.

Зринають питання. Завчасно
Плече підставля опонент.
Всі в диспут включаються гласно,
Усі наближають момент.

І раптом... о, клята хвилина!
Всіх кинуло в огнений піт:
На Раду – грайливо-картинно
З’явивсь незапрошений кіт.

Та кіт все ж, видать, був ученим.
Не став йому дряпати рук.
І став уже остепененним
Архівний звитяжець Мацюк.

Вдягай же ученую тогу,
Неси філігранний свій хрест;
І хай освятиться дорога,
Якою йде доктор Орест!


МІТЮКОВУ ОЛЕКСАНДРУ ГЕОРГІЙОВИЧУup
людині, солдату і архівісту, колишньому вождю українського
архивного племені, а нині – просто солідному вченому, улюбленому
дідусю, батькові самого Міністра фінансів України.


Як правонаступник Мітюкова
(Він же здав мені Головархів)
Серцем запрошу себе до слова
Відтепер вже відставних мужів.

Під таку дзвінку й крилату дату,
Як тут не сказать, не проспівать
Оду архівісту і солдату...
...Вже й птахи із вирію летять.

І несуть вони по виднокраю!
Пам'яті листочки голубі,
Мов небесна сила воскрешає,
Що прожить судилося Тобі.

Воскрешає ту святу Оранту,
Що як чудом послана була,
Під Можайськом з бою лейтенанта
Винесла й від смерті вберегла.

Воскрешає огнені дороги.
“Бог війни” і Ви – його братва,
А Тобі ж під свято Перемоги
І було усього двадцять два.

Фото. З бойовими орденами
Юний, наче весни, капітан,
Лиш покрита голова снігами
Та нашивки, ніби шрами ран.

Воскрешає – як пішов на приступ
Муру, що зовуть вершини знань,
Хто складав, як кажуть, ціну істу
Повоєнних непростих змагань.

Ну, а потім – партія, як мати,
Узяла в обійми й повела,
Вченими навчила керувати,
У мундир цековський одягла.

Ти прибрав до рук партійні віжжі,
Вірою і правдою служив,
Вперше ми зустрілись в Запоріжжі?
Де “жуків” ти з хлопцями ловив.

Згодом в самостійницьку дорогу
Сам ЦК Тебе благословив,
Вивів на Солом’янські пороги
І вручив ключі в Головархів.

І пішло, поїхало, помчало
Двадцять літ! – подумать – Двадцять літ!
Як Тобі цим царством керувалось,
Добре знає весь Архівний світ.

Все життя біля начал історій
На сторожі істин і джерел,
Ну, а історичну роль Вікторії
Ще колись відзначить “ЖЗЛ”.

Хай архіви не були на вістрі
Та були основою основ...
Ви вже дід. І син вже став міністром,
Та хіба старіє Мітюков?

Після Вас тут третій вже начальник
В замку на Батиївій горі.
Роки мчать. Та світить величально
Відблиск Мітюкової зорі.

Що кому. А нам в архівних мандрах
Вірно б курс історії тримать.
Мудрий, строгий батьку Олександре,
Вам в добрі і щасті вікувать!


МИЛИМ КОЛЕГАМ – ЖІНКАМ, МОЛОДИЦЯМ up
ДІВЧАТАМ – ЗНАЧНО БІЛЬШІЙ, ПРЕКРАСНІЙ
ЧАСТИНІ НАШОГО КОЛЕКТИВУ
ПІД ЖІНОЧЕ СВЯТО


Жіноцтво ЦЦАГО! О, дівоцтво ЦДАГО!
В цей день березневий від серця всього
Вам шле свій привіт і схиляє уклін
“Велика Семірка” архівних мужчин.

Спасибі Вам, рідні, за те, що Ви є,
Це ж клопотам Вашіш архів наш живе,
Ви – розум і серце, натхнення й снага
У дружній родині отця Пирога.

Хвилюючий Ваш колективний портрет!
Тут кожній – бо треба співати сонет,
І ми Вам даруєм вітальний вінок,
Де кожній – по квітці, і кожній – рядок.

Є пара у нас корінна й провідна,
Це Н. Соловйова і Д. Щедріна
Вони – і начальство, воний трударі,
Вони в нашій хаті, немов матері.

Була ще вождихою в нас Наталі,
На жаль, одірвалась вона від землі,
Та місце святеє пустим не бува
Вже Гранкіна Оля – вождиха нова.

По центру портрету чарівний октет,
Їх царство – це облік, схоронність, комплект,
Їх вистроїть в риму робота тяжка,
Всім ясно: це дружна команда Сашка.

А поруч – уже солов'їний октет,
Що вибрав зі схронів останній секрет
Вони їз ткачатами в дружбі живуть
І план публікацій, мов прапор, несуть.

Задумливі, дуже серйозні дівки
Готують збірки і дають довідки,
В їх мислях і діях одне маячить –
Як краще дослідника удовольнить.

А далі? Яких підібрать атестацій:
Для тих, хто працює в цеху реставрацій,
Хазяйськії руки, відкритії душі
Під проводом владним меткої Валюші.

І чистять, і клеять, мудрують-страхують
Історії свідків, як діток лікують,
Ладнають, складають і ще палітурять,
Все класно і чесно – у нас не халтурять.

Ідеш по архіву, замкнувшись на масу,
А сила якась так і тягне до каси,
Бо в касі не лиш симпатичні дівчата,
Там двічі на місяць буває зарплата.

Слова березнево-весняно-похвальні
Шлемо господарочкам із прибиральні
Вони порядкують щодня спозаранку
Щоб все в нас блищало – від сховищ до ґанку.

...У нас Вас, шанованих, – тридцять одна,
Та думка завжди в чоловіків одна, –
Щоб всі Ви завжди здоровенькі були,
В добрі, і в любові і щасті жили!

О, березень місяць! О, красне число!
О, збір весняний у читзалі ЦДАГО!
Хай нас він єднає, нехай він ріднить,
Хай наше Жіноцтво весна веселить!

* * *
І знов наступило це свято,
Тепер вже під образом Крис,
І знов посилає посвяту
Архівний Ваш гетьман Борис

Своїм симпатичним, чарівним
Дівчатам і юним бабам
Своїм професійно-архівним
Солом’янським милим жінкам.

Спасибі за труд Ваш звитяжний,
Зате, що, при всій суєті,
Цінуєте справи бумажні,
Як вічно одвічні святі.

В ім’я благородної цілі –
Збирать, схоронять, просвіщать –
О, де ж ви знаходите сили
Трамвай “Номер п'ять!” штурмовать.

Бо після ранкових розминок
Від щільних дотульно-розтуль
В тії роздавили ботинки,
В тії одняли редикуль,

В тії перегадили шльопки
(О, Господи-Боже, єси),
В тії рбзпустили колготки,
В тії розірвали труси.

І все це приходиться бачить,
І все це нутром розуміть.
Ну де в тебе сили настачить
Хоч щось в редикуль підложить.

Бо ледь видає на зарплату
Великий жаднюга Мінфін.
Ой, важко архівному брату
Він сущий тепер хунвейбін,

І стидно бува і огидно
За себе і нинішню власть,
Хоч би той просвіт було видно,
А то – за напастю напасть.

Але ви тримайтесь, дівчата,
Ви мучитесь, право, не зря
Ще, буде, реальна зарплата,
Ще зійде, цад Вами зоря.

Минуться всі страсті-мордасті,
Уся каламуть-баламуть,
В добрі заяснійте, в щасті
І радостям – буть не, минуть

Так будьте ж красиві і щільні
(Як Бог Вам одразу велів),
Кохайте, як фонди архівні
Своїх і чужих козаків.

І може колись, під Завісу,
Гортаючи пам’ять – архів
Згадаєте й батька Бориса
У гурті Коша козаків.

І скажете, роки, як коні,
Які – то були мужики! –
Та дуже архівно-свідомі
Ну словом, якісь чудаки.

Могли б, мабуть, більше віддатись
Державі, архівам, життям
Дівчата! Ми будем старатись
як зможем, хто як – по літам.

* * *
Мої дорогі архівісти,
Хранительки вічних джерел,
Бабусі, матусі, невістки
...Хоч я вже давно не орел,

Скажу Вам по-щирості, просто
(Хоч всього в роботі бува)
В цей день (будь безгрішний апостол)
Усіх би Вас розцілував.

Бо ви – симпатичні і милі,
Такі, як Господь сотворив,
І душу й любов розділили
На хлопців, сім’ю і архів І

І хто кому як віддається
То тайна на віки віків,
Та Главку наївно здається,
Що люблять найбільше архів.

Вікно в мене, знайте, напроти
Зупинки трамвай номер п’ять,
То космос – оті обороти.
Як всі на роботу – летять.

Це буть може тільки з любові,
Не з інших якихось причин,
Спасибі на доброму слові.
Низький чоловіцький уклін.

В суспільстві – пора нестабільна,
Суміятгя великих тривог.
Трак будьте красиві і сильні,
І хай допоможе Вам Бог.

Хай буде Вам ладно і щасно,
В дорозі погода ясна.
У світі три дива прекрасних –
Жіноцтво, архіви й весна.


МОЗГОВОМУ ВАСИЛЮ МИКОЛАЙОВИЧУup
нашому надійному охоронцю на день народження

Хоч дядя Вася вже в запасі
І вже в архівній іпостасі.
Він – підполковник СБУ,
А в нас архіви КПУ.

І ось стоїть Він на сторожі,
Такий підтянутий пригожий,
Ну, зразу видно: стража – “во!”
І стройово і бойово.

Учора в нього іменини,
Тож зичим доброї години
Іще на многії літа.
Весь колектив його віта.

Щоб у сім’ї, архіві, дачі,
Були здоров’я, лад, удачі,
Щоб завжди був такий крутий,
Як і сьогодні – МОЗГОВИЙ.

У нього ясні добрі очі,
А колектив у нас жіночий,
Так хай його Він надиха
І недоводить до гріха.

Він ревно нас охороняє,
А син для нас пісні співає,
І душі наші звеселя...
Віват! За батька ВАСИЛЯ!


МУЗИЧУК ОЛЬЗІ ВОЛОДИМИРІВНІup
нашій Олечці – наймолодшій, найвищій і найперспективнішій
центральній директрисі державної архівної системи України
в її історично-юну, засніжено-пам'ятну дату


Архівна зійшлась сестро-братія,
Щоб рідно Тебе привітать,
Ти – наша загальна симпатія,
У високі оці тридцять п’ять.

Високі по росту і зрілості,
А ще по кар'єрних щаблях,
По розуму, серцю, умілості,
По місцю в прем’єрних ролях.

Твій ріст не якась там експансія,
Гонитва за мідний ц’ятак.
Тебе величала і Франція
Мадам Музичук – Марущак.

А Ти з висоти нац.свідомості,
Яку ще відзначив Боплан,
Явила отій франкомовності,
Що є в Україні талан.

Тебе б порівняти з тополею
При нашім архівнім дворі,
Та кличем княгинею Олею
На цій історичній горі.

Так дай Тобі Боже і доленько
По вінця цвіт-щастя пізнать
Вождь племені ЦДІА! Світ – Оленько!
Так далі по курсу тримать!

Глянь, скільки стежинок протоптано
В снігах яснолїття Твого!
Партійний і дещо підтоптаний
Та люблячий ЦДІА ЦДАГО.


НА ЧЕСТЬ ТЕТЯНИНОГО ДНЯ РОКУ 1996-го up

Архівним Тетянам
Архівний привіт:
Нехай Вам живеться
По тисячу літ!

Ну, може, не тисяч
(Бо це вже свисток)
Давайте реально
За сто! І “по сто”!

Добра і процвітання
Бажа Главархів
В цім стані всім Таням
На зламі віків.

Хай Вас осіняють січневі сніги
І добрими будуть над, Вами Боги
За Віру, Надію і, ясно любов –
І знову за теє, що дума Портнов.

Бо дядько він хвацький
І проф-ветеран.
На жаль, Новохатський
Спізнивсь до Тетян.

За діло, братове,
пили-не-пили –
Щоб архі-Тетяни
щасливі були!


НОВОХАТСЬКОМУ КОСТЯНТИНУ ЄВГЕНОВИЧУ up
в його полудень віку

Обіймаєм міцно, по-козацькому
(Хоч підступно-березневий час)
Півстоліття Кості Новохатському,
Він, мов брат середній, поміж нас.

І, як брата, ми тебе віншуємо
І, як брату, даримо слова –
Ті, що серцем, тільки серцем чуємо
Їх лиш братнє серце відчува.

Ти пройшов життєвими дорогами
Як її проходить добрий син,
З радощами, злетами і болями,
Мудрий наш колего Костянтин.

Четверть віку на архівнім поприщі
В навчаннях, у пошуках, борні,
В Главархіві – нашім стольнім дворищі –
І при знамені і в стремені.

Я під ювілей скажу по-братському,
Це в архівах знають вся і всі:
Розум і характер Новохатського
Руху всеархівного носій.

Методом індукції – дедукції
Вимогам державним в унісон
Ти клепав положення, інструкції
І взірець продукції – Закон.

І під цей момент, подібний звітові,
Поклонюся всім єством своїм
Мамі, батьку, архістрагу Шмідтові
За усе, що в імені твоїм.

Будь здоров! Тримайсь по-солдатському
З родом, дітьми віку вікувать
Член почесний САУ – Новохатського
Будуть так відмінні величать.

...Обіймаєм тричі по-козацькому,
Біль печалі хай лікує час,
Ще раз поклонімось Новохатському
Від усіх своїх архівних мас!


ОВЧАРЕНКУ СЕРГІЮ ВОЛОДИМИРОВИЧУup
нашому “незамінимому, непробивному, непотопляемому”
калезі-багатоверстатнику, типовому представникові станції
Гребінка у Києві, двічі завгоспу, директору єдиної в Україні
політстолової, архівісту, політологу і дипломату, видатному
організатору “шостого питання” наукових нарад, кооперацій,
захистів, “круглих столів”, ювілеїв, роковин, почесному
оптовому покупцеві “Кругляшки”, спецмагу “АЛКО” і Харчевні
Адміністрації, своєму “парню” в Українській таможні, відомій
людині баришівських бувших партійних дач і прочія і прочія
в день генеральної репетиції грядущого, ювілею


Курас був. Пиріг і Мельниченко –
Хто куди від нас з архіву збіг,
Тільки неприступний Овчаренко
Окопавсь, озброївся, заліг.

Що йому партійні перезмінки?
Що йому новий суспільний лад?
Він же хлопець з самої Гребінки,
Скільки пережив усяких влад.

І байдуже – хто там переможе
І яка у власті буде масть,
Твердо уяснив одне Серьожа:
Всім потрібна справна “мат-хоз-часть”.

Ось чому, схопивши ніжки в руки,
Двох вождів, дві служби він везе,
Він у нас – порядку запорука
Всіх спасе, якщо не занесе.

Всі йому сьогодні дують в дудку:
День Сергія – март, вторе число,
Скільки он набилось в кінобудку
Невідомо звідки занесло.

Да. Тебе шанують не за чином.
В принципі – ти славний чоловік,
Де не кинь – у всьому ти не винний,
Де не глянь – без тебе всім “гаплик”.

Сорок дев’ять. Рік – і вже піввіку.
Щоб ти довго-довго був здорів.
Знай: півставки – не пів чоловіка.
Тож держись, Серьожо за архів.


ОНИЩЕНКУ ОЛЕКСІЮ СЕМЕНОВИЧУ up
на Теплого Олексія 1999 р.

Тебе я знаю сорок вісім літ;
Колись іще скромненького Альошу,
Ти був наївним, добрим і хорошим,
Як в філософський вирушив політ.

З відзнакою закінчив КДУ,
Облюбував собі Тернопіль-місто,
Понюхав трохи хліба журналіста,
До Наді там мотав “на рандеву”.

Тоді ми будували комунізм,
А ти, як всім відомо з Рудки,
Тож, взявши Бога нашого за грудки,
Пірнув у науковий атеїзм.

І скрізь – тут ні для кого не секрет –
(Ми всі тримали носа по погоді)
Ти нас учив: “Крой, Ванька, Бога нет!”
Це абсолютна істина, та й годі.

Та виявилось: Бог і є, і був
І він до нас, до грішних змилостився,
Коли у космос атеїзм загув,
На Сталінці Ти, Льошо, опинився.

Ти щасно долі витримав удар
Ти вистрибнув із полум’я полемік:
Ти – і Директор, Ти – і Секретар,
Ти, Льошо, перший з Рудки Академік.

З архівних схронів шлю Тобі привіт:
Нехай нас об’єднає сила братська!
У березні Онищенко й Варнадський
До речі, заявилися на світ.


ПАТОНУ БОРИСУ ЄВГЕНОВИЧУ up
з глибокою повагою і щирою приязню

Піду до архівного схрону,
Де дані великих людей,
І винесу справу Патона,
До світла в його ювілей.

Формальний, здавалося б, список
Підшитий, як слід, до пуття,
Та видна тут Батька Бориса
Не просто дорога життя,

А дати, фрагменти, моменти,
Мов відблиск звитяжних трудів,
Мов сплав добрих справ Президента,
Як мислив, боровся, творив.

...І все ж це казенні бумаги,
Хоча, як то кажуть, і в масть.
Ми вірні Патону, як стягу,
Він приклад дає і подасть,

Як треба служить Україні
І як пробудить її сон.
Вклонімось Великій Людині,
ВамрдЬбрий і мудрий Патон.

Ви – промінь у світі науки,
Ви – сам генератор ідей,
Хай буде Вам вік запорука
Незмінна повага людей.

Недаром говорять в народі:
Міцний, як Патонівський шов,
У зливі урочих мелодій
Да будьте нам тричі здоров!


ПАПАКІНУ ГЕОРГІЮ ВОЛОДИМИРОВИЧУup
зовні скромній та водночас помітній і амбітній фігурі на архівному
небосхилі України кінця XX – початку XXI ст. н. е.
Виконується на мотив популярної пісні “Два кольори”,
природньо, після прийому загальноприйнятої в архівній системі
т.зв. “папакінсько-портновської” норми.


Як я колись прийшов в Головархів,
Прибився до Солом’янського двору,
Один із перших, хто мене зустрів, –
Ще зовсім молодий Папакін Жора.

Тоді іще помічником Він був
В архівного монарха Мітюкова
А що робив, що бачив і що чув –
Залишиться. Залишиться,

Залишиться навічно під покровом.
Той, хто заходив в Жорин кабінет
(Тепер там архвождя опочивальня),
Відраз пірнав в архівний пієтет.

Бо то було. Бо те було.
Бо там було прикольно і завально.
То був чи схрон, чи склад на Жорин лад.
Тотальний розсип. В дусті і пилюці.

Ну, хто міг знать п’ятнадцять літ назад,
Що все оте. Що все оте.
Так врешті-решт прислужиться науці.
Тепер він метр. Прийшла його пора.

Вже біля нього труться посіпаки.
Він, як і Матяш, хоче в доктора.
І буде ним. І буде ним.
І буде. Недаремно ж Він Папакін.

Приспів. Па-па-па-па! Па-па-па! Па-па-па!
Ключ прізвища твого - цей благородний склад.
Па-па-па-па! Па-па-па! Па-па-па!
Хай буйно врожаїть Твій ювілейний сад!


ПЕТРЕНКО EMMI АРКАДІЇВНІup
достойній представниці славної когорти ветеранів української
архівної справи, завзятій і неспокійній директрисі однієї
з важливіших центральних архівних служб – ЦДМРД і просто
симпатичній жінці в її березнево-ювілейну пору


Сьогодні до Емми Петренко,
В весни 23-тє число,
В життя щось урочо-кругленьке
В суцільних п’ятірках прийшло.

Прийшо і з дороги іскриться
І подив аж блиска з очей:
Невже й до ції молодиці
Добрався такий ювілей.

А з виду – метка, яснолиця –
Хіба ж їй літа ці даси?
То звідки ж тоді таємниця –
Що тут непідвладні часи?

І в чім же тоді попитайте,
Жіноча ота таїна,
Що в віці такім, вибачайте,
Отак сохранилась вона.

Мо в тім, що як власну краплину,
Дніпро її в дочки хрестив,
Що Вот у криваву годину
Їх з матір’ю в Київ привів.

Що змалку усього спізнала,
І радості й горя було,
Що в космос життя стартувала
3 свого... отого ФЗО.

Що їй, як і всім перепало
(О, доля радянський жінок!)
По-сталінськи з мужем рубала
Донецький гіркий угольок.

Та все-гаки ближче до теми,
Бог всіх нас за руку веде,
Він знав, що в архівній системі
Є Це і еЛеМ і еРДе.

Отут-то знайшла свою долю,
Отут і почався політ
Які не відіграно ролі
За тридцяпь ще й п’ятеро літ?!

Начальник, хоч був і Сліпенький,
Та видно побачив здаля,
Що виросте Емма Петренко
І стане колись до руля.

Хоч був ще і Панчак при владі.
При владі ще був Міссерман,
Ніхто їй не ставив завади,
Бо вибачили вплив і талан.

І вирішив владний трикутник
(Була то основа основ).
Заяву писав Галафутник,
Наказ підписав Мітюков.

Отак вже шістнадцять годочків
Як владно загін свій веде,
Які б не котилися бочки
На Це, на еЛеМ, на еРДе.

...Літа не зупиниш у леті,
Ця істина всім нам ясна,
Та нині у цім кабінеті
Не осінь, а справжня весна

Проблеми. Проблеми. Проблеми.
Напружений час і життя...
Та свято ж сьогодні у Емми,
Щасливого ж їй майбуття!


ПИРОГУ РУСЛАНУ ЯКОВИЧУ up
під урочистий мент затвердження
Головою Державного Комітету архівів України


Наш Главк в історію загув,
Тепер – Держкомітет.
Так щоб Ти нам здоровим був!
Щоб ріс авторитет,

Щоб справно гроші вибивав,
Щоб злидні переміг,
Щоб довго нами керував
Проф. док. Руслан Пиріг.

А вірний і підвладний стрій
(у центрі й на місцях)
Нестиме хрест архівний свій,
Як і при всіх властях.


ПИРОГУ РУСЛАНУ ЯКОВИЧУ up
(з вимагательської поезії)

Хоч в червні аж двічі(!) нагоди,
Зривається випивок план:
Ховається десь од народу
Архівний начальник Руслан.

Формально, то можна й без нього,
(Відпустка ж бо діло святе)
Але краще бачить живого
Й за пляшку вручити букет:

Спасибі сказать за зарплату,
Спасибі сказать за аванс...
Ой, ці вже Батьки дипломатів.
Невже оце втрачений шанс...

А липень уже на порозі
І полудень літа гряде
Терпіти ми більше не в змозі
Так де ж ти, начальнику, де?


ПИРОГУ РУСЛАНУ ЯКОВИЧУ up
вітально-іменинний експромт

Ми повставали спозарано –
Бо ж скільки можна вже чекать? –
Аби шановного Руслана
Із днем вчорашнім привітать.

Віддать належне нашій власті:
Вона, в цілому, в нас свята,
І побажать здоров’я, щастя
І ще на многії літа.

Ви вже і доктор, і професор
(Хоч не обмитий документ),
Ми за продовження процесу
На черзі – член-кореспондент.

ЦДАГО, як стартовий майданчик,
Йому і слава і хвала,
Живи, рости, дерзай, Русланчик,
Наш Батько і Аятолла!

...Коли знайшовсь лиш Мамі знати,
Якщо ж “де-юре” слідкувать,
З шіснадцятого по тридцяте
Дозвольте з Вами кайфувать


ПИРОГУ РУСЛАНУ ЯКОВИЧУup
під перманентно-червневий день народження

З шістнадцятого по тридцяте червня
У хвилюванні весь архівний клан,
Усі шукають історичні зерня
Коли насправді народивсь Руслан.

То ясна річ, колеги гонорові, –
Рече поважний доктор пан Орест,
– Де-факто пан Руслан знайшлись у Львові,
Шістнадцятого, проше пана, фест.

Ну ні, – йому перечить пан Куцинда,
– Де-юре зафіксований момент,
Тридцятого знайшовся вундеркіндер
І є на це архівний документ.

Як рояв’язати спір благополучно?
Як тут акценти всі порозставлять.
З шістнадцятого по тридцяте включно
Народ цю дату буде відмічать.

Так хай живе колишній наш директор.
А нині всеархівніший Пиріг,
Хай збудуться усі його прожекти,
Щоб довго-довго міг, і міг, і міг...


ПИРОГУ РУСЛАНУ ЯКОВИЧУ up
ювілейний мотив

Як добровільно-примусово
Ми проводжали Мітюкова,
Здавалось нам, була нормаль:
Пенсійний вік – чужа деталь,

Коли в страйкових походеньках
Звалили з трону Іваненка,
Хоч перед цим дали медаль.
Пенсійний вік – чужа печаль.

Тепер ось на такий поріг
Заліз і сам Руслан Пиріг,
Заліз, вдивляється у даль:
Навкруг – завал архівних краль.

Роботи – непочатий край
І всі кричать – давай-давай!
Так що тримайсь до пір таких,
Доки не задоволиш всіх
Чи доки хтось з нових вождів
Не обере Держкомархів.


ПИРОГУ РУСЛАНУ ЯКОВИЧУ up
на прощання з найвищим архівно-державним кріслом України
і добровільно-свідомім виходом на необмежену
науково-історичну волю


Невблаганні, як час, історичні закони,
Як на карті життя перехрестя доріг,
Та не віриться, що із архівного трону
Ні за що, ні про що сходить доктор Пиріг.

Був Пількевич колись... Мітюков... Іваненко...
Пролетіла Киструська, немов ураган,
Ну, нехай уже я впав від куль Лазаренка,
А чому ж се так рано відходить Руслан?

А шептались, що Він, – Семиноженка кореш,
Себто харківський клан із полтавським нутром.
А оце нац. нутро зря гарячки не впоре:
В нього все “по-польтавськи” – з прицілом, з умом.

Ну, казали, мовляв, страйки вбили Бориса,
Хоч не вірить у те навіть рідний мій внук...
Так на кого ж це знов зостається Лариса
І водило водил архісмирненький Жук??

Ой, до чого ж цей тон, коли чарка по кругу,
Коли тости, як стій: все за вклад та за вклад!
Як держпенсія є. Орден є “За заслуги”.
Торба ступенів, звань – вище всяких посад.

Будь здоровий! Щасливий! Коханий! І тощо!
Вік архівне знамено у серці неси!
Скільки літ тут, як кажуть була Пирогоща,
А що буде – покажуть найближчі часи.

Ми сьогодні на дружнім архівнім соборі
І “де-юре” виходить Руслан за поріг.
Ходять чутки – у крісло вже моститься Боряк...
Да храниться у святості наш оберіг.

...Прийдуть нові вожді, властю Божою дані.
Хай же витерпить їх наш архівний нарід.
Словом, вип’єм за те, як жилось при Руслані,
Що на зламі віків залишає тут слід!


ПИРОГУ РУСЛАНУ ЯКОВИЧУ up
Урочо-печстьний романс, навіяний його відходом
на нові державно-академ-управлінські хліба


Журавлі відлітають
В вересневий туман,
Слід за ними з архіву
Відлітає Руслан.

Хай вони відлітають,
Відчуваючи сніг,
А чого ж покидає
Нас директор Пиріг?

Він же тут сотворився,
Мов на дріжжах зростав,
В доктори охрестився
І професором став.

Тут сплели йому шани
І любові вінець,
Працювали в єднанні,
Був він нам, як отець.

Може більше десь грошей
Чи валюти дають.
Може. Може. А,може
В чомусь іншому суть?

Може вибрав резерви
Із архівних джерел,
“Береш” витріпав нерви,
Чи Архівний котел?

Може, мантія манить
Чи державницький сан,
Мо' студентство дурманить,
Мо' службовий роман,

Може пенсію хоче
Він чиновницьку мать?
Туга душі тривожить,
Аж серця стугонять.

Я наллю собі чарку,
А ще краше стакан,
На кого ж господарку
Залишає Руслан?

Щось не хочеться їсти
І не йдеться питво,
Бо приходиться сісти
В дивне крісло “В. О.”

Поклонімось в дорогу
Вересневого дня
І попросимо Бога
І сповна “на коня!”

...Стрепенімося, други,
Скиньмо жалісний стан,
На нові виднокруги
Відбуває Руслан.

Щоб у новій роботі
Йому щасно було
І на нові висоти
Президентське крило

Підняло його владно
(Ми ж бо знаєм талан!),
Щоб усе було ладно,
Дорогий наш Руслан.

Ми зійшлись, мов на прощу,
На архівний свій храм
І завжди “Пирогощем”,
Прозиватися нам.


ПРИЛЕПІШЕВІЙ ЮЛЕЧЦІup
спільній, єдиній і неділимій симпатії його
величності – Головархіву в її квітучі двадцять п’ять


Весна в снігах. Казково-біла днина
А душу спломеняє серця жар
І щоб пізнать яка тому причина –
Загляньтє в Юліанський календар!

Якраз сьогодні – чверть століття тому,
За три дні до ясних жіночих свят,
Прибилась до Прилєпишевих дому
Найгарніша з всіх земних Юлят.

Росла-цвіла, мов пролісок весняний,
Мов квіточка, в бузковому саду,
Мов білосніжне клечення каштанів,
Розквітла у народу на виду.

А як вона в ансамблі танцювала,
Одбою не було од парубків...
Та видно доля напророкувала.
Потрапить на Солом’янку – в архів.

В приймальній у самого Мітюкова,
А згодом вже під проводом Б.В.
Заклалася ота першооснова,
Яка її в архівну даль зове.

Спочатку – чемна-скромна машиністка,
А потім – особистий секретар,
Поки не дослужилась до... невістки
Ледь з Бондарем не трапився удар.

Бо плюс до всього вибилась в студенти,
Навчилась шить і кофточки в’язать
А нащо шефу ці експерименти?
І визріла ідея... висувать.

Тепер вона в листах,
Як птаха в хмарах,
Її вже знають у усіх краях,
Наставниця її маман – Тамара
Вихвалює ЇЇ на всіх ладах!

Вона зроста і розправляє крила
Гарніша (де узять добірних слів?)
Її вже, ходять слухи, запросили
В Нью-Йорк, у Бонн, Париж і Тель-Авів.

Та не дождуться тії небораки
(Охочі, бач, до наших молодиць)
Хоч пузом вверх заляже пан Папакін,
Як треба – ляже бородою ниць.

Бо нам самим такії кадри треба,
Дивись, Б.В. вже явно постарів,
Бач як Лозицький дивиться на тебе –
Боїться, що очолиш Главархів.

Хоча до цього треба підтягнутись,
Державну мову не ігнорувать,
І на останніх метрах інституту
До фінішу таки-то дострибать.

Між тостами не пролетить і куля
І якщо їх в один букет зв’язать:
Нехай живе Прилепішева Юля
В свої такії красні 25!


Польські етюди up

ПРОЛОГ

Слух, як завжди, пройшов по Главархіву,
І це пішло, як кажуть, з вірних рук,
Що поведе архівну дефензиву
На польські землі сам Орест Мацюк.

Що він тут не од себе, щось там поре
Не во-ім’я якихось кон'юнктур,
А це бере на себе дядько Сорос
Для зближення архівів і культур.

Від нас, мовляв, тут треба небагато:
Команду власну, добрий лімузин
Розмістять, самі будуть годувати,
Дадуть піньонзи навіть на бензин.

І ось уже сформована бригада
(Хоч кілька штук зосталось за бортом)
На курс лягла з начальником тріада
Щоб в Львові вже зійтись вдесятером.

БРОДІВСЬКА УВЕРТЮРА

...А десь Мацюк їсть солонину Гики...
...А ми отут, у Бродівськім, котлі,
Хоч вроді й принципами невеликі,
Та наче й архівісти немалі.

Десь збіг у Київ мер місцевий – Чобіт,
Хоч заявляв про договір Орест,
Кому потрібен той готельний клопіт,
Нехай, як всі, несуть дорожній хрест.

Нас поселяли в люкс-апартаменти,
Повиселявши з них якись дядьків,
Ще здерли бронь, забрали документи
Ну, словом, стріли так, як східняків.

“РАФ” навіть не поставили в пожарку,
Хоч ми давали будь-який навар,
Більш того, вже затівали сварку,
Щось схоже на самий гідроудар.

Та правда все одно знайде лазійку,
Хоча Вітько уже прийшов в екстаз,
Зам. Чобота кудись спустив вказівку
І в МВД пристроїли УАЗ...

...На тумбочці горою хліб і сало
І в чашки, мов із неба, накрапа,
А в коридорі бійку зав’язали
Совети б’ють прибічників УПА.

А це вам не якісь там тринди-ринди,
Тут, діє явно підривна рука,
То зав. архівом – спецагент Куцинди
Чи провідник самого Мацюка...

А десь у Львові, в бернадинськім замку
У срібні чаші капле не вода...,
І чути дружний апетитний плямкіт:
Хтось солонину Гики доїда.

ЗАМІСТЬ ЗАКЛЮЧНОГО СЛОВА

Два дні майнуло. І пора рушати,
Чекають і архіви, і Богдан.
І якщо чесно Вам усім сказати,
Що, певно, є в природі талісман

Отой один, що проведе крізь грози,
Отой один, що щастя принесе,
Отой один, що відверне загрозу
І наше діло в святість вознесе.

Тож пронесім його в душі і серці,
Яка б кому з нас не судилась путь,
Бо гранивсь він у полум’янім серці
Його ще ніжно вічністю зовуть.

За нашу вірність справі історичній,
За нашу приязнь – миру благовіст
Так хай в супрязі трудяться правічно
І польський і вкраїнський архівіст.

Спасибі і прощай Казімеж Дольний
(Хоч ми тебе й не бачили якраз),
Ми – українці також хлібосольні
Чекаєм в гості, друзі. В добрий час!

Ну от і все: кордони перетято
Позаду Польща, Люблінський базар.
І дякуючи пану-дипломату
Нас не трусив таможній санітар.

А трусонув би. Ну і що із того,
Що провезе нещасний архівіст?
Завдань мав много од народу, свого
І зовсім нищий доляровський вміст.

Хоча, як взять к приміру ту ж Гісцову
Вона релізувала весь заказ
Щоб поносили доньки почасово,
А потім їй дісталось напоказ.

Чи, скажем Гика? Вчора всіх засмикав
Не зміг, бідняк, доляри обмінять
Допіру три коштовні кохти скипив
Щоб всіх своїх жінок поприкрашать.

Все по-іному у того ж Куцинди:
Жона ж у нього в ЦУМ і далебі –
Він обійшов базар. Губу наприндив
І все купив єдиному... собі.

А Іра? Хоч по-польські ніц не знамо,
Їй значно ближче англіцькі світи,
Але, попробуй, доведи до краму,
Тоді уже попробуй одтягти.

А Хаварівський? Хоч носив ідеї.
Хоч раз в життю відвідати стриптиз,
Купив дружині цінні орхидеї –
Хіба де для народу не сюрприз?

Тепер стосовно і Людмили з Ровно
Вона своя й серед базарних лав
Зна що почім, причому поголовно,
Від Кракових до самих до Варшав.

А панна Катерина з Станіслава.
Ну як і цій хвалу не вознести? –
Якщо зуміла через дві застави
Аж дві торбинки маку провезти.

А що Мацюк? Цей не купив нічого.
Він вже позбувся цих базарних шор,
В мішку лиш подарунки гонорові
Та ще на захист десять помідор.

А пан-начальник щось сопе і пише,
Аж ручка випада йому із рук,
Його вже ніц-нічого не колише,
Бо майже забезпечений онук.

Транс-Формер, куртка і щось ще на ноги,
(Ну як такого діда не любить?!)
Хоч доведеться жінці, це з порогу, заявить.
Де дідось все валюта, сало, втома.

Заплив туманом буржуазний рай,
Грязюка рідна – значить вже ми вдома.
О, Львове, проводжав так і стрічай!

...Архівний рейс, веде, мов пісню, Вітя.
Летить наш РАФІК, наче синій, птах,
Цій зустрічі ще довго не зітліти
І в наших душах, в пам’яті, в серцях.


ПРИЛЕПІШЕВІЙ ЮЛІЇ АНАТОЛІЇВНІ up
на захист 29 травня 2003 року

Володимирська гірка. Свят-простір. Свят-парк.
Солов’їні рулади. Там охи. Там ахи.
А Вона, мов відома з історії Д’Арк,
Трьохсвятительським шляхом виходить на захист.

Що Вона захища – добре знає Пиріг,
Ясно, Боряк – керманич архівного люду.
Білоглавий Сохань, наче той оберіг,
І гуманний вершитель ученого суду.

Що Вона захища – зна Папакін Г. В.,
Хоч купається в славі свого ювілею.
Ще на захист прийшов Іваненко Б. В.,
Що, як і Мітюков, був під боком у неї.

Хай іззовні і скромна, і тиха Вона,
А насправді помітна “на око” фігура,
Недарма в опоненти віддався сповна
В аспірантках знавець Ярослав Калакура.

В неї явно сучасний архівний талан.
Ствердить Держкомархів. І не лиш Іваненко.
Вчора Кубок в “Ювентуса” виграв “Мілан”,
Гол (на радість!) забив із пенальті Шевченко.

Словом, вся обстановка по ночі і дню
“За”, щоб захист пройшов, як належить, блискуче,
Хоч лиш Богу відомо та ще Соханю
Про отой результат, що гряде неминуче.

...Так нехай живе наш новий кандидат –
I розумну, й метека (содять новії зорі!).
Все степєнніш і вченіш стає апарат,
Яким править тепер вождь, наставник наш Боряк.

Тож за Неї, уже в науковім званні,
Захист явно пройшов у піднесенім стані.
Лиш тепер з’ясувалось, принаймні мені,
Що знайшлася Вона, за бугром – в Магадані.


ПРИСЬ ТЕТЯНІ ПЕТРІВНІ up

Дорога Тетяно Прись!
Вибачай, що забаривсь.
В Арбітражі я судивсь –
Ледве-ледве не сказивсь.

Так що, рідненька, не злись,
В Тебе добрий день, кажись,
Чистою росою вмийсь,
Освятись і обновись.

В Княжичах і тут трудись
І злітай нам дідьки ввись,
Дорога Тетяна Прись.

Р. S. Як не можеш, не берись
Приставать до Тані Прись,
А, як зможеш, то берись
Приставать до Тані Прись!


ПРОТЧЕНКУ МИХАЙЛУ ІВАНОВИЧУ up
в день 45-річчя від дня народження і 25-річчя
шоферського, стажу з шаною і симпатією


З Косачівки збіг у Київ,
Від иМаріР збіг в архів.
Четверть віку проводіїв,
Їздив більше, ніж ходив.

А тепер тобі, наш Мішо,
Сорок п’ять! Та ти не хнич.
Весь народ чеканням дише,
Чуєш пахне могорич.

Як наллєш – хильнем чарчину,
(Сулія, як колія!)
Всі за тебе, як людину,
І, звичайно, водія.

Щоб тобі і здоровилось,
І кортілось, і моглось,
Щоб котилось і водилось,
Все задумане збулось.

Під шампанське й шпагатівку
Поведем похвальну річ
За Михайла з Косачівки
І архівний наш “Москвич”!

А мороз бере за щоки,
Душу треба зігрівать,
За твоє багатство – роки:
Сорок п’ять і двадцять п’ять!


РИЖКОВІЙ ГАЛИНІ ПИЛИПІВНІup
симпатичній Панянцї-Путивлянці, Вольовій і Авторитетній Фігурі,
постійному і бажаному Представникові Головархіву в
ЦДАГО в її сонячний полудень віку


Путивль. Путивль. Історії скрижалі.
Там Ярославна плакала колись.
В такому місті чар Рижкова Галя
Візьми й на Божий світ благословись.

Несе Сула під валом чисті води,
Пливе у безвість синьозора даль.
Вона – дочка билинної природи,
Вона – сестра усіх пісенних Галь.

Вона взяла по крапельці основу.
Як та бджола із буйноцвіть нектар,
І найточніше слово про Рижкову –
Жіночість, розум і архівний шарм.

Уся в пориві. Дзеркальця на дальність.
Обов’язка. Ділова. Стрімка.
Інтелігентно-зібрана ментальність –
Така Вона онука Ковпака.

Зійшло над нею сонце у зеніті
І червень рясно окропив красу,
Схиляюсь в ювілейному привіті,
Симпатії, мов квітку, піднесу.

...Ой, Галю-Галю, НАФу берегиня,
В Твій світлий день, під тріумфат такий,
Як Жінці, Архівістці, як Людині:
Любові, Віри, сповнення надій

І якщо все це взяти за основу
(Я чую: всі чекають цей момент)
Здіймем до неба чарки за Рижкову
І вип’ємо до дна, до краплі, вщент!


СЕЛИВАНОВУ ВЛАДИМИРУ АЛЕКСАНДРОВИЧУ up
нашему належному хранителю в честь дня рождения и св. Покровы
с искренней симпатией (с несколько поздним зажиганием)


В архиве в октябре не жарко,
Хоть листья яростно горят...
Наш именинник – спец по сварке
В строю архивных октябрят.

Сегодня он стоит на страже
Покоя й трудов ЦДАОО,
Хотя как называть прикажешь
Превоплощение его?

Судьбы крутые перепони
Прошел он вместе с совстраной,
Варил искусно шов Платона,
Обнявшись накрепко с трубой.

Трудился жизнь надежно, чисто,
Как сеятель растит хлеба, –
Артиллеристом. Металлистом.
Стрельба. Пальба. И... всем труба.

Летят в народ сплошные щепки,
Секут политики дрова.
Не вещай нос. Ты батя крепкий.
Ведь и рожден на Покрова.

Повыше рюмки и стаканы!
Что есть то есть. Что есть то есть.
Держись, Володя Селиванов,
Тебе всего шестдесят шесть!


СЕЛІВАНОВІЙ НІНІ ПАВЛІВНІup
знаній українській архівістці, ревному охоронцеві Корнійчуково-
Василевської спадщини, відмінниці архівної справи колишнього Союзу
PCP, гарній і скромній жіночці в її квітучий ювілей


Плюти. Явна предзимня Днина.
Скрізь – урочистості печать...
І ми зійшлись, щоб нашу Ніну
З округлим святом привітать.

Невже оце так швидкоплинне
Літа, мов лебеді летять?
О, панно Ніно! Панно Ніно!
Хіба Вам дать п’ятдесят п’ять?

Нехай на скронях сніг тріпоче,
Нехай поважність у ході...
Та Ваші очі, Ваші очі –
Воні ж дівочо молоді.

Стежину долі Бог нам стеле
І Вам. судилось, мов завіт,
Цієї знатної оселі
Сжать фражником на много літ.

Вкладали душу недаремно,
Тепло своїх, хозяйських рук –
Піднявся б, поклонивсь доземно
Вам сам товариш Корнійчук.

Підтвердять Лена і Марина,
І ми підтвердимо усі:
Шануєм, любимо, Вас, Ніно,
В трудах, душевності й красі.

Ви, знаєм, майстер на всі руки,
Високий Ваш архівний сан,
А три дочки і сім онуків
Хіба не подвиг, не талан?

В музеї, вдома, в няньках, в полі
Ви, кажуть, – серце і мотор
А поруч – вірний Анатолій –
Ваш Друг, Порадник і Помор.

Вітають Ново-Українка,
Дубечня, Київ і Плюти
О Ніно, мудра, добра жінко,
Уклін Вам і вовік щасти.


СЕРГІЄНКО ВАЛЕНТИНІ ВАСИЛІВНІ up
нашій симпатичній і обов’язковій, надійній пособниці
начальниці Комарової, лєпшій подрузі “друзів архіву"
під її засніжений ювілей


Серед архівних справ і книжок,
Де наш дослідник аж коптить,
Чорнява жіночка із Пішок
За ним прискіпливо глядить.

Не думала і не гадала,
Що попаде до нас, в архів,
Спокійно шила-вишивала
І мріяла про “Індпошив”.

Та так судьба розпорядилась,
Мов замакітрилось в очах,
Шить кинула і опинилась
Аж... у музеї Ілліча.

А потім, мать, настукав Дятел
(І стук, видать, почув Пиріг)
Бо наказав: Зарахувати!
Він, мабуть, передбачить міг,

Що буде з Валі архівістка,
Прибудуть досвід і знання,
Хоча за фахом – мотористка
По часті верхнього вбрання.

Як планувалось, так і сталось:
Її плацдарм – читальний зал
Вона вже в лівий кут забралась
На Антонінин п’єдестал.

Так хай же буде їй затишок!
Хай множить літ щасливих лік!
Чорнява жіночка із Пішок,
Яку знайшли під Новий Рік!


СКАРБОВІЙЧУК-ЗАВОЙСЬКІЙ
СОФІЇ МИКОЛАЇВНІ
up
відомій і авторитетній архівістці, невтомнійзбирачці
кінофотофоноскарбів, одній з талановитих
солісток народного хору ЦДАКФФД, енергійній, діловій,
добрій і красивій українській жіночці в її квітучий полудень віку


І, громадо, мама-мія,
Ювілей справля Софія:
У вінку різдвяних свят
Ій розквітло п’ятдесят.

Звідусіль звучать привіти,
Поздоровлення і квіти,
І торби урочих слів,
Як засів і як заспів.

Вище келихи, панове!
...В світі є село Дзвонкове
Де її в снігах знайшли,
Ясним сонцем нарекли.

Отого така іскриста,
Мудра, ловка, голосиста –
Ясно, є в цім родове –
Ну, Завойсько-дзвонкове.

З роду ж бо вона ввібрала
Все, що рясно проростало
Й зрештою, в кінці-кінців
Привело її в Архів.

Як Пшеничний роздивився,
Ну, а Бог розпорядився,
Четверть віку вже гряде,
Як вона у КФД.

Скрізь і всюди поспівала
І Миколу загнуздала,
Народила двох синів –
Славних Скарбовійчуків.

Що погано де лежало,
Все в архів свій постягала
Затягла увесь бомонд
В кінофотофонофонд.

Бо коли і хто одмовить,
Як Вона до Вас промовить,
А коли ще й заспіва
Кругом піде голова.

Сплячого вона розбудить,
Фонд імущого розкрутить –
Так попав їй у полон
Навіть Яша Давидзон.

Тож уклін Тобі, Софіє,
Хай здійсняться думи-мрії,
Ніжно Главк Тебе віта
Словом: “Многії літа!”


СКОВРОНЕКУ ЄЖИ up
тост на урочистій вечері

Ми прибули до Польщі з України
З весною, подолавши сотні миль,
Щоб передати свій привіт архівний,
Горілку з перцем, наші хліб-да-сіль

Бо тільки так приходить друг до друзів,
Тим більш, не просто друг, а ще й сусід,
На дальнім історичнім Виднокрузі
В нас спільне море радостей і бід. І

І нам дано за стіл тесовий сісти
І мудро все, як тра, порозставлять...
Мій добрий друже, польський архівісте,
Чи нам своєї участі не знать?!

Того – чиї і де біліють кості,
Кого і де судилось розселять,
Але ж: здіймемо мислі в високості
Народам нашим в мирі вікувать.

Архіви, брат, ще не Лоліта Торес:
Навколо них не в’ється меценат,
Баторів фонд, що так леліє Сорос,
Поставши вдячно в благодійний ряд.

Варшава – Київ. То столиці стольні –
Із здат-глав корона не впаде
А що засіє в нас Кажиміж Дольний
Столикім врожаєм зійде:

Наллєм у чарку щось міцніш, ніж тонік,
І зробимо єдино-вірний хід
Нехай жиє Архівний вождь Сковронек,
Нехай жиє архівний весь нарід!


СЛОНЧАК НИНІ МИКОЛАЇВНІ up
на день народження 2000 року під мотив
відомої солдатської пісні


Привітати хотів Вас учора
Та не вийшло з відомих причин,
Тож вітає сьогодні Вас Боря
І нудьгує в архіві один.

Ой, Слончачко, Слончачко, Слончачко,
Ви довкола й навруг молодець,
Ви – архівна козачко і вожачко,
Паніматка і пані отець.

Симпатична, дотична, критична,
Ви як добрий отой садівник,
Та й архів Ваш доволі не звичний,
Кіно-фото і фоно- квітник...

Кожну квіточку Ви проростали
З насінини, зернятка, з ядра,
Спіло-зріло пшеничними стали,
Йде врожаю найкраща пора.

Хай же буде завжди в Вас заначка,
Хай би як не трусило бюджет,
Хай живе наша рідна Слончачка!
Всеархівний наш авторитет!


СЛОНЧАК НИНІ МИКОЛАЇВНІ up
під ювілейний передзвін з найкращими почуттями

Наллю по вінця – так і тільки так! –
І осушу до дна гранчак-чарчину –
За Ніну Миколаївну Слончак,
За нашу кіно-фоно-фото-Ніну!

У неї нині круглий ювілей
І свято-свят в архівнім світі нині,
З усяк усюд тече потік гостей,
Щоб низько-низько поклонитись Ніні.

Вона у цім архіві Бог і Цар,
Господарка і пані гонорова,
А хто згада, що цей архівний дар
Прибивсь сюди із міста Василькова?

Це вже тепер з вершини довгих літ,
З високої архівної посади
Вдивляємось у історичний слід,
В її біографічні перепади.

Тут більшість явно оцього не зна,
А виявив дослідник Іваненко,
Що Київ брала приступом Вона,
Як по Довженку брав його Боженко.

І КДУ, і ЦДАКФФД
Це закріпилось, уважай, навічно.
Її знайшов і виховав Гордей –
Знавець архівів і жінок Пшеничний.

Він готував їй цей – і схрон, і трон –
Він – і її хрещена мати Муза,
І стала директрисою Нінон
Ще й завдяки Архівному союзу.

Бо як, схопивши ордер на житло,
Удрав на Лівий берег Коваленко,
Все, що могло, повстало і пішло
Просити – лиш за неї Іваненка.

Вже дев’ять літ. Вже цілих дев’ять літ
Біля керма такого колективу,
Де мов зійшовся весь архівний цвіт
Розумних, працьовитих і вродливих.

Так хай живе і розквіта, як мак,
Вона Нам – їй-же право – Богом дана,
За Ніну Миколаївну Слончак
І за любов бабусину – Романа!


СМОЛІЮ ВАЛЕРІЮ АНДРІЙОВИЧУ up
Асоціації, викликані епохальною подією – ювілеєм визначного
історика зламу тисячоліть, керманича дослідницьких процесів
постюрського періоду, людині високих устремлінь, принципів і росту
з душевною приязню і незмінною симпатією


А двохтисячний рік вже крокує, братва,
Насува на нас білим Драконом.
Це раніше усе диктувала Москва,
А тепер ми самі Цицерони...

Взять, приміром, Смолій. Це раніше: не смій,
Не узгодивши теми в парткомі.
Ми тепер – самостійні, а він – заводій
Отуто, в Історичному домі.

Що було – то було: і середні віки
Теж ліпились з партійних матерій,
Аж доки навпаки, вже із інших боків
Взявсь за них персонально Валерій.

Він усім доказав, як красиво жили
Українці в козацькім привіллі,
І його недарма для науки знайшли
В кучугурах на ріднім Поділлі.

Він усім доказав, як боротись могли,
До загину любить Україну.
Не второпать одне: як його затягли
З Європлощі наверх до Кабміну?

Бо не тих він кровей, щоб дурити людей,
Щоб в чиновницькі бить тулумбаси,
Він до мозку костей у полоні ідей,
Кармелюк історичної кляси.

Він усім доказав те, який ми народ,
Чому маємо те, що ми маєм,
Бо з Десни ясних вод, з сіверянських пород
Його теща Іванченко Рая.

Лиш півсотні. А він вже стоїть на чолі
Наукової власної школи.
От що значить Смолій – мій такий, як і твій,
Що не зрадить ніколи й нікому.

Є указ, що не пить. Що ж народу робить?
Може є установки окремі?
Перед нами ж – о мить! – ювілейно блищить
Непростий чоловік – Академік.

Як накаже Смолій, ми готові до дій.
Все розкриєм, покажем, докажем,
Ждем команди: мерщій до пляшок і сулій!
І за нього, як треба, поляжем.

За двохтисячний рік! За піввіку життя! –
Линуть тости четверто-січневі.
З товарисько-козацько-архівним чуттям
Уклоняємось ми Смолієві.


СОЛОВЙОВІЙ-КОБЗІНІЙ
АНАСТАСІЇ-НАТАЛІЇ АГЕЇВНІ
up
на честь ювілею

Анастасія... Настенька... Наташа...
Навдивовиж красиві імена.
Вони Вам личать. Бо джерельно Ваші.
В них, мов ріки дзеркальна глибина.

Нехай матуся Ви. Нехай бабуся.
Дух молодості в серці не погас.
Наталіє Агеївно! Натуся!
Ви, як сама жіночість, поміж нас.

На фото – симпатична юна діва,
Попереду! – надії паруси...
Не віриться – піввіку, як в архіві.
Не віриться – посивіли часи.

Вітрами надихнуло третє січня,
Снігами круглу дату замело.
Сьогодні Вам усі слова окличні.
Сьогодні Ваше іменне число.

Анастасія... Настенька... Наташа...
Немов разки намиста, імена.
За Ваше щастя! За високість Вашу!
До дна бокал архівного вина!


СОЛОВЙОВІЙ НАТАЛІЇ АГЕЇВНІup
новорічно-іменинний експромт

Новий Рік несе обнови
В тихий наш архівний плин,
Ну, а пані Соловйова
Перша в списку іменин.

Тож урочисто стартуєм,
Кричимо “Тіп-тіп-ура!”
І усі її віншуєм,
Зичим щастя і добра.

А якщо наповнить чашу
І закуски до пуття –
Нагадаємо Наташі
Сторінки її життя.

Гайсин-град – красу Поділля,
Де в снігах вона знайшлась,
І умилася чар-зіллям,
І чар-зілля напилась.

Перемишля громовиці
І спасіння божий шлях –
Все, що випало дівиці
На її крутих стежках.

Як уже, пробравшись в Київ,
Поступила в КДУ.
Хто про неї лиш не мріяв
Уві сні чи наяву?!

Та в любовному двобої
Всії і все переборов
Став героєм Кобзіної
Лиш Іллюша Соловйов

Він, видать, бувгшірпець-сила,
По усіх стаття мастак:
Взять таку, що закінчила
Із відзнакою істфак.

Спогадів казкова відстань
Цвіт дівочої пори...
Гола... Гола... Гола Пристань,
Гідро-милі Бехтері.

Потім знову рідний Київ,
І уже крутіш помел,
Перші старти проміжнії
На платформі ІМЛ.

Ну а далі? Розспівалась,
Наче справжній соловей –
Депутатом обиралась,
Народила двох дітей.

Добула собі кандступінь,
Научилась так писать,
Що як скласти все докупи –
Треба докторську писать.

Піднесемо ж по рюмаші,
А хто може, то й стакан,
За Агеєвну Наташу,
За одну із могікан!

За її велике серце,
Мудрість, чуйність, простоту,
За бійця в архівнім герці,
Словом, п’єм як за святу.


СОХАНЮ ПАВЛУ СТЕПАНОВИЧУup
славному лицарю науки, доброму і мудрому
чоловіку, завзятому автомобілісту, і прочія, і прочія


Ой, скільки в нашій Україні
Нагод для буйних святкувань!
А нині знову є причина:
Павло Степанович Сохань!

У них сьогодні кругла дата
Ну, а конкретніш – ювілей –
Недарма стільки пребагато
Тут назбиралося людей,

Щоб розказать, який він вчений,
Чого, чому і як досяг,
Щоб височенно й величенно
Замайорів архівний стяг!

Вже й “Біобіблія” готова
І всім кортить сказать в рефрен:
Який він все-таки чудовий –
І док., і проф., і кор., і член.

І ми оцю ріку бурхливу
Вітань, бажань і звеличань
Доповнимо речетативом,
Яким римується Сохань.

Хай знає вельми вчена рада
Що він знайшовсь на Сумщині,
В селі, де жив і пра-пра-прадід,
Де, що не двір, то – Сохані.

Як обійшли його негоди,
І під війну, і по війні,
Як океанський смерч обходив
В даяешсхідній стороні.

І як переросли японця,
І став червоним весь Китай,
Як до освіти. мов дерсонця,
Потягсь він з окликом “Банзай”

На ті часи він був модерним,
Бо визначив приорітет, –
Це ж требf, щоб за рік екстерном
Осилить університет.

А далі все – поїде й піде,
(Шляху науку не простий).
Він здибає: на танцях Ліду
І дасть їм Бог союз міцний.

Він точний курс узяв відтоді,
Як удалося зрозуміть.
Що лиш Кирило і Мефодій,
Крім Ліди, можуть підсобить.

А щоб пливти не проти вітру,
То влучно взяв орієнтир,
І допоміг йому Димітров –
Колись болгарський поводир.

Та прозрівати став зарано,
Ще за суворих тих часів,
Мов сам Михайло Драгоманов
Його на світ благословив.

Він скрізь тримав достойну марку
Писав, читав і друкував,
Його ростив і пестив Харків,
А згодом Київ обійняв.

І тут він зовсім розходився
Перебудові в унісон,
Щоб Інститутом розродився
Борис Євгенович Патон.

Тут все теплом його зігріте,
Яких докладено старань!
Він – гордість нашої просвіти
Павло Степанович Сохань.

Програму склавши супер-нову,
Він згріб і власне, в світ пустив
Все, що зробив за Мітюкова
І Іваненка Главархів.

Зібрались до його активу
Такі джигіти-кореша,
Що геть обчистили архіви,
Добрались навіть до Коша.

Він ввів комп’ютерну систему
В архіви (вроді без гріха)
І Грімстед Кеннеді фігура
Його в сім діді надйха.

Він відкриває юні зорі,
Між них вже не один мастак,
Чого лиш вартий доктор Боряк,
Його заступник і вояк.

Не лиш в джерелознавстві лідер,
Він явить якостісвою
Коли авто летить, не їде,
І розступається ГАІ.

Тепер усе важке позаду,
Життям – спіраль звитяг і мук,
Під ювілей збагне мо влада,
Що він ще й Зас. діяч наук.

Якщо зібрати в сніп, як жито,
Коловся Здравиць-Побажань,
То літ за сто нам буде жити
Павло Степанович Сохань.

І православнеє козацтво
Вітає стягами єднань
Болгарсько-українське братсво,
Де президенствує Сохань.

А головне (це ми уславлим),
Хоч вже кричать, Мовляв, “капут!”
За Вами, друже-батьку. Павле,
Властям не здасться Інститут.

Раніш ми дружно посилались
на КПУ – КПРС,
Тепер же нам одне зосталось –
Всіх відсилать до ПСС.

...І мо колись соханьознавці,
Як і годиться, під обід,
Згадають, випивши по чарці,
Який Ви історичний дід.

Ну, а поки ж, як вчена рада,
Дозволять келих осушить,
Гукнемо дружно, щиро, радо:
– Творіть, братушка, і творіть!

Так хай живе нам і пасеться
В горнилі визвольних змагань,
І джерелом цілющим б’ється
Павло Степанович Сохань!


СПІЛЦІ АРХІВІСТІВ УКРАЇНИ up

Спасибі Кульчицькому і Новохатському,
Що нас воз'єдали у Спілку по-братському
Спасибі, звичайно, і Танечці Прись,
Бо кожен член Спілки до неї туливсь.

Вони працювали “два роки завзято –
І це без зарплати і плюс без доплати –
А хто винуватий? І чим винуватий?
Рахунок нуль цілих і плюс хрін десятих.

Та нині на з'їзді в Спілчанську машину
Впрягли Іваненка і Матяш Ірину,
І знов без оплати і знов без зарплати
Ту касу клювати не хоче і Дятел.


СТЕПАНЕНКУ АНАТОЛІЮ ГНАТОВИЧУup
нашому колезі, хранителю вінницьких архівних
бункерів, заслуженому журналісту України, автору
оригінальних наукових досліджень в найпопулярнішій
галузі промисловості в його березневі засніжені п’ятдесят п'ять.


Хвилюється начальник Іваненко,
Аж кидає – то в холод, а то в жар:
Ну, де ж це Анатолій Степаненко
Сьогоднішній по-суті ювіляр?!

Йому ж бо п’ятдесят і п’ять годочків,
Добрався на солідну висоту.
Житейська точка, як дубова бочка,
З архівами, в настойці на спирту.

Пройшов вік добру журналістську школу,
Тепер несе тяжкий архівний хрест.
Він все Поділля оспівав довкола,
Але найглибш систему “Спиртотрест”.

Ой, скільки може витворить людина,
Коли у неї хватка і талан,
Та ще свята заступниця Фаїна –
Авторитет архівних могікан.

Так можна вік триматись держархіву
І одночасно нариси писать.
То ж зичим по-молдавськи “Буна зіва!”
По-нашому сто літ козакувать

Нехай Тобі, добром всміхнеться доля
Не забувай, що йде великий піст
Тримайся, Степаненко Анатолій,
Колего, журналіст і архівіст!


ТИХОМИРОВУ ВІКТОРУ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ up
нашому шановному колезі, симпатичному архівному
легіню в його засніжено-квітучі тридцять п ’ять


З архівних сховищ – Майна! Віра! –
Пливуть діла в читальний зал,
Де їк приймає Тихомиров –
Архівно-юний аксакал.

Зерно змітаючи від сміття,
Дослідник стане їх вивчать,
Не помічаючи, що Віті
Сьогодні рівно тридцять п’ять.

А в нас ця дата на приміті,
Між іншим вже давним-давно,
І ми вклоняємося Віті
Від імені всього ЦДАГО.

Недарма тут у благодарстві
Так згуртувалися ряди,
Бо у його читальнім царстві
Всі наші сходяться труди.

Якщо прийнять це за основу
І зрозуміть, як п’ять-у-п’ять,
Те, чим владіла Комарова,
Він зміг достойно осідлать.

Бо є у нього добра школа –
І у ві сні, і на яву –
Він обійшов колись довкола
Три факультети КДУ.

Життя наповнене історій,
Діалектично в нього йшло –
То – тайни спецлабораторій,
То – аспірантське ремесло,

То десь в Криму копав могили,
То полонить музей хотів,
Доки дійшло: що любомилий
Єдиний в світі – наш архів.

Тут він розвився і розкрився
(це не для кого не секрет)
Тут і синочком розродився,
Як декабрист, пішов в декрет.

Тут (ходять слухи) взявсь за тему,
Або, вірніше, хоче взять,
Щоб наукові теореми
В сімействі купно розв’язать.

Що побажать тобі, колего,
Красивій даті в унісон?
Заглавие – альфа і омега –
Аби щасливим ріс Антон.

Аби довіку, як і нині,
Добро Вам слалось на путі,
Ти поклонявсь своїй Ірині,
Вони схилялася тобі.

Тоді порядок буде в хаті
І щасно-радісно без меж,
Дослідник буде у захваті,
І ми усі, звичайно, теж.

Хай тостів звук заздравно лине,
Тобі ж усього тридцять п’ять,
А Антоніна й Валентина
Поможуть чарки наливать.


ТКАЧУ ОЛЕКСАНДРУ СТЕПАНОВИЧУ up
ткацький етюд

В роду, мабуть, ткали –
І днями й ночами, –
тому-то їх рід
І прозвали Ткачами.

А от вже нащадок
Тих самих Ткачів
Вже літ вісімнадцять
Міцнить наш архів.

Сьогодні у нього
Хвилююча дата,
В “Сімнадцяту” прийдуть
Архівні дівчата,

А він тут надметься,
Як півень на верші,
Що зліз на щабель
Уже п’ятдесят перший,

І будуть Сашка,
Колективно вітать,
А мо й персонально
В уста цілувать.

Він наші натяки
Не стане сприймать,
Мовляв, на Світлани
Всі будем гулять.

Товаришу Ткаче!
Четвер є четвер,
Але ж день народження
Вроді тепер.

Хоч Ти і останній
Уже з могікан...
А вчора? А вчора!
Директор Руслан

Шампанське і каву
Усім наливав,
Чим приклад достойний
Тобі показав.

Тому-то салатою
Не прикидайся,
Тікать від народу
Завчас не збирайся,

Щоб гріх в Президентський архів
Не заніс,
Роби все, як мудро
Говорить Борис.

Так хай же живе
Наш зав. відділом Ткач –
Новітніх архівів
Відомий збирач.

Хай нас стороною
Обійде біда,
Да здрастує Ткач
І його середа!


ТОЛОЧКУ ПЕТРУ ПЕТРОВИЧУup
під славне шістдесятиріччя з щирою, давньою,
незмінною симпатією всерйоз і жартома


Вдягну я празничну сорочку
І, поклонившись всім вітрам,
Піду у Лавру, до Толочка,
До друга юності Петра.

Сьогодні він в зеніті слави,
Йому вже тиждень шістдесят,
Одержав орден Ярослава,
Ідуть засідання підряд

В Патона, у НАН’і, в Інсарх’у,
В УТОПІК’у і на дому,
Йому уже як патріарху
Вклоняються по одному.

Бо він – діяч і академік,
Бо він – політик і творець,
І якщо далі йти по схемі,
Уже й Громаді він взірець.

Ну, словом, маєм те, що маєм:
Петро – достойний син Петра,
Він, очевидно, видибає
На пам’ятник коло Дніпра.

Та я, щоб не було оскоми
Опісля всіх цих празників,
Верну його в село Пристроми
До світлопам’яті батьків,

До світлопам’яті дитинства,
Де народився, де мужав,
Під ніжний лепіт материнства
Коня червоного купав.

Той кінь поніс його по світу
У білих снах і наяву
На тиху вулицю освіти,
По-під оранту КДУ

І певно Бог його помітив,
З небес, як сину, усміхнувсь
І наказав у заповіті:
Тримайся лиш за Русь, Петрусь!

Хоча вона несповідима
І роблять з нею різну масть,
Як купина неопалима,
Вона ніколи не продасть.

І він, завдячуючи Богу,
Перо й лопату в руки взяв,
Тернисту нації дорогу
І розкопав і оспівав.

І як уже з позицій днини
Нам оцінить Петра труди,
То від Русі до України
Проклав він праведні сліди.

Архіви все по-суті знають,
(Бо він копав і хтось копав),
Але його ніхто не крає,
Бо все він чесно заробляв.

Куди його лиш не носило,
Які займав-займа пости,
Всі знають: він – знання і сила,
З ним можна в розвідку іти.

Так будь здоров, наш друже-брате,
І віримо усі гуртом,
Що скоро стане депутатом
Козацький син з села Пристром.

Тоді ми сядем біля бочки
Щоб Товариство звеселить,
З Петром Петровичем Толочком
Нову історію творить!


ТРОНЬКУ ПЕТРУ ТИМОФІЙОВИЧУ up
в його квітучо-побіліле вісімдесятиліття

Липнево-урочиста година
На Київські кручі зійшла
Народ відзнача іменини
Святих – і Петра і Павла.

Тав масі оцих різномастих
Достойних Павлів і Петрів
Віншуєм особо і красно
Момент історично-Троньків.

Бо в день сей по волі природи,
Стараннями добрих батьків
Знайшовсь в слобожанських Забродах
Нащадок Троньків-козаків.

Було це, як свідчать архіви,
В п’ятнадцятім, значить, году
І стати везучо-щасливим
Сам Бог написав на роду.

Подумати: вісім десятків
Пройшов крізь життя молотьбу!
Бо розум, і воля, і хватка
Йому торували судьбу

Куди, брат, його не носила
У класових битвах систем
Ота всепідйомная сила,
Що звалась колись КСМ.

Злітав він і тілом і духом,
Дорогу в житті прокладав
Крізь Клен, Лебедин, Богодухів,
Єйськ, Суми і сам Станіслав.

Крізь війн пожарища і ади
Промчав на вогнених крилах,
По грім-небесах Сталінграду,
По рідних своїх небесах.

А потім спустився додолу
Град-Київ з руїн воскрешать,
Крізь море і горе і втоми
Саджать, будувать, засівать.

Як всіх було треба свистати,
Щоб діло пішло з вогоньком,
Хрущов не трудився гадати,
А враз посилав за Троньком.

І темпи були більшовицькі
(Тепер кожен ладен судить)
Був Мельников, Шелест, Щербицький
Попробуй усім догодить.

Був Лазар іще Каганович,
Був Кальченко, згодом Ляшко..
І мабуть зовсім загадково
Ну як це тримався Тронько?

І мабуть отвіт однозначно
У сей ювілей пролуна:
Він діяв розумно, обачно,
Ділам віддавався сповна,

Хто може йому докоряти?
Кого він коли ображав?
Він міг лиш на справи підняти
І чесно сам поле орав.

І нива, засіяна Вами,
Хлюпочеться щедрим вінком,
І ще проросте врожаями
Все, зроблене мудрим Троньком

Вітають Вас всі архівісти:
Хай буде Вам лише добро
Як кажуть, по формі і змісту,
Дід-батько й товариш Петро!


УСЕНКО ВАЛЕНТИНІ МИКОЛАЇВНІup
славній жіночці, архівній берегині Київщини
в її засніжено-ювілейну пору з повагою і симпатією


Коли секретар Горовенко
В комуну Солом’янку вів,
Інструкторшу Валю Усенко
Він кинув глядіть Главархів.

Вона ж його так доглядала!...
Та зрадило нас горбачво,
У підсумку – Валя попала
У царство на ім’я ЦДАВО.

Пройшла у команді Лариси
Весь курс молодого бійця
І вибилась в заст. директриси,
І там би сидіть до кінця.

Та блиснула зірка держслужби,
Та ще підморгнув ДВП
І вся та солом’янська дружба,
Як дим... і т.д. і т.п.

Сьогодні у Валі менини
І, більше того, – ювілей,
Збереться архівна дружина
І я – від ЦДАГО – між гостей.

Проб’юся настирно, без спросу,
Скажу, як понятно, дадуть,
І всі не-архівні барбоси
Із тосту мене не зіб’ють.

Ти славна і добра людина,
Промінчик на лоні снігів,
Архівного саду калина...
Отак я казати хотів.

...Та вийшло не так, як гадалось,
Стривожився навіть Пиріг,
Вона до лікарні попалась
Хто б тільки подумати міг?

Одужуй скоріш, ювілярко!
Хутчій до роботи ставай!
Нехай не застоїться чарка,
Ну, словом, здорова бувай!

А ми, аби збити оскому,
Бо полудень – раз на віку,
Завалимось мабуть додому
Скріпить установку таку.

Адреса: Солом’янка, тридцять,
Громада готова до дій.
Да... знов доведеться напиться,
Щоб щастя всміхалося їй!


ФЕДОРУКУ ОЛЕКСАНДРУ КАСЬЯНОВИЧУ up
архівний експромт

В “Урядовому кур’єрі” прочитав статтю
Про Твоє життя, кар’єру. Не стаття – ноктюрн.
Хвилювань високі ноти... Серця перестук...
О, яка ж Ти нац. ціннота, Сашо Федорук!

Хоч у Франції рожденний,
В Мерикур-Коран,
Долею благословенний
Щедрий Твій Талан.

Як Ти пишеш! Як малюєш!
А співаєш як!
А Врублевською керуєш!
А нащо мастак:

До єднання, до збирання
Всього, вся і всіх.
З добрим днем Твого світання!
Щастя повен міх!

І поки по закордонах
Наше щось та є,
Будуть славить на амвонах
Царствіє Твоє.

...Свята в Липках люде ждали
З трепетом яким,
То чого ж ви повтікали
З Аллочкою в Крим?

Чорне море. Теплі води.
Можна зрозуміть.
Правда нашому народу
Важко пояснить.

P. S. Сподіваюсь, недаремно
Я писав цей вірш,
Так гадає достеменно
Весь архівний кіш.

Головна культурна цінність
Знову серед нас.
Обіймаємо, вітаєм
Щиросердно Вас!


ХАРЧЕНКО ОЛЕНІ ДМИТРІВНІup
вірному хранителю Плютів і його заповітних околиць,
симпатичній, славній і добрій жіночці з нагоди
круглої дати керівної музейно-архівної діяльності


Двадцять років в Плютах,
Двадцять років в музеї...
Десь на дальніх світах
Тихо сплять корифеї,

А на стражі їх Ять
Духу їхнього чатах
Ревно-пильно стоять
Чарівні оленята.

Ти їм мати й сестра,
Ти їм – вірна подруга,
Чи задують вітра,
Чи задується хуга,

Чи засіють дощі,
Чи засмажиться спека, –
Все мерщій і мерщій
Путь твоя, як в лелеки.

То підносила в вись,
То по світу носила,
А то кидала вниз,
А то кидали сила,

Пісня – доля твоя,
Коли з радості й горя,
Окропилась в гаях
Покотилась до моря.

Є розрада в трудах,
Є великі начала,
У зелених Плютах
Ваші добрі причала.

І культури моря
Виростають із краплинок, –
Тут і Ваша зоря,
Хоч бува і в хмаринах.

Двадцять років в Плютах
У архіві-музеї,
Тут проста простота
Неякісь Колизеї, –

Але є тут оте,
Що тримати нас буде,
І людське і святе, –
Щоб були ми, як люде.

Ми готові, ми стій,
Все сказать сокровенне
Щоб тепліш стало їй
Нашій милій Олені.

Тож за тебе одну,
Як директора й жінку,
Плютівчанку ясну
І палку українку.


ЧВАНЬ ТАМАРІ ВОЛОДИМИРІВНІup
ювілейний етюд

Закономірно шосте жовтня
Почалося з привітань,
Бо народилася сьогодні
Не хтось там, а Тамара Чвань!

Закономірно, чоловіки,
Що тут на курсах далебі,
За прикладом Володі Гики
Вже щось на ум взяли собі.

Не слуха лекторку Куцинда,
Тадеєв вроді окосів,
Б. Курінний чогось наприндивсь,
Десь Хаварівський в небесі.

Харчук, Гальчак в чекальних позах
Крестьянніков як не з селян,
В. Мальченко мов із Привозу,
Мов з гір спустився Делеган.

Мов з шахти вранці виліз Оков,
Шапран видать не спав вночі,
А Даниленка їсть морока,
Чим пригощати курсачів.

Жінки ж тримаються фасонно
Вони, як завжди, чарівні,
Лиш Тоня Карпова з Херсону
Рахує гривні в пелені...

І раптом – ось! Мов вітер дунув
Що підняло на ноги всіх?
Як вождь народів до трибуни
Підходять сам Руслан Пиріг.

Іде урочо. Справжнім грандом.
Не те, що інші кореша.
У нього у руках троянди...
Що значить – побував у США!

І мовить річ, преповну чарів,
Яка неначе гімн звучить.
Іще – цілує він Тамару
І люд в екстазі верещить.

Вже ясно всім. Усі ж ми люде.
І як же це не допойнять,
Що п’янка буде. Буде! Буде!
Бо раз буває сорок п’ять!


ЧЕРВНЕВИМ ІМЕНИННИКАМ ЦДАГО up
Епіграф: Хто знайшовся в червні –
Вставай і Випивай! (з народної пісні)


Проросли Ви мов зерна
І першим місяцем літа,
Іменинники червня, –
Вам, Вам – наші привіти. І

Розмістились Ви містко
В календарнім секстеті,
Наче квітка до квітки
У барвистім букеті.

Віра, Толя і Саша,
Пан-директор Руслан,
Валя – ясочка наша,
Найскромніша із Світлан.

Ви – це наша надія,
Ви – це наша любов,
Ви – це влада і дія,
Ви – це... випивка знов.

Зокрема й колективно,
Ми вітаємо Вас
Це – найбільш ефективно,
Раз ми разом якраз.

Досить пить поодинці,
Ми – один колектив,
Ще і ще. По краплинці.
Перелив... Недолив.

Хай Вас дома не лають,
Щоб Вам Бог допоміг.
Хай усіх нас єднає
Іменинник Пиріг.

Ми ж за нього – хоч в воду,
Ми ж за нього – в огонь,
Видно, війде у моду
Дев’ятнадцятий день.

Дев’ятнадцяте червня –
Знамените число,
Ще – за нашу шістерню
Щоб їм щасно було!


ШЕЛЕСТ АНТОНІНІ МИКОЛАЇВНІup
Тоні-Тонечці – надійній хранительниці скарбів Центрального
державного кінофотофоноархіву України, видатній діячці архівних
тред-юніонів, загальній симпатії більшості-меншості чоловічої
частини державної архівної служби, вірній дружині загнузданого
нею члена Чернігівського земляцтва Миколи Шелеста
в її засніжений полудень віку


Вас, як квітки, збирав Пшеничний –
Той мудрий, добрий, славний лев.
І ось напрочуд симпатичний
Букет архівних королев.

Куди не глянь, немов жоржини:
Сучасні, модні, замашні.
Біля керма, звичайно, Ніни –
Командно-владно-заводні.

А кіно-фото-фоноспини
Гнуть під орудую Нінон
Наташі, Соні і Ірини, Світлани, Люди та Галини –
Всуціль жіночий батальйон.

Та на архівному осонні,
Де кожна кадра – жнець і грець,
Окрема постать – Шелест Тоня,
І молодиця, й молодець.

Ще на колись тривладній гілці –
Партком, дирекція, профком –
Висіла Тоня на профспілці,
Мов народилась вожаком.

Квартири, премії, путівки
Були і в Тоніних руках,
І ріс авторитет профспілки,
Неначе пундик на дріжжах.

Але не в тому суть питання,
Не в схронах фондів Тонін зміст.
Її очей очарування,
Її жіночий шарм і хист

Взяли в полон колись Миколу,
Орла Бобровицьких країв,
Як активіста комсомолу
І порослі більшовиків.

З її очей, мов сонце, бризка –
Леліє, гріє, спепеля.
Є десь Мала та славна Виска
І рід Ткаченків звідтіля.

У тих краях десь в’ється Ятрань
І по камінні б’є бистринь,
Там джерело вродливих кадрів
І, мов калина, три сестри.

...Літа-літа, їх не спинити
І не списати у архів.
Та як Тебе не оцінити,
Хоч Ти, як всі, не без гріхів.

І думку цю мою повторить
Присутній тут архівний хор:
В Тобі злучились добротворець
І генеральний прокурор.

Тобі щаслива склалась доля,
Цвітеш, як мавка степова.
Та вже росте онука Оля
І вже кача свої права.

Горить зірниця полуднева –
Прекрасна ювілейна мить.
За Тоню – справжню королеву
Душа напитись норовить.


ШТЕЮКУ ІВАНУ ГЕОРГІЙОВИЧУ up
в останню путь

Весняний день. А на душі печально.
Вона щемить. Немов не допуска: ,
Чому це так? Чому так моментально
Смерть відняла Івана Штеюка.

І слово “був" не виказать спокійно.
І слово “жив” – далеке і чуже.
Невже небіжчик? І невже покійник?
Невже вже не зустрінемось уже?

Ось тільки сперечалися по ділу,
Ось тільки говорили про життя,
Невже все промайнуло, пролетіло?
Невже Йому немає вороття?

Не розговорить, не покритикує –
І не розрадить – як кому болить.
І не збере нас і не пожартує,
Як тільки він один і міг робить.

Прощай, Іван Георгійович, брате,
Хто зна коли у безвість відлітать.
Упав ти так, як падають солдати.
Тебе живим ми будем споминать.


ЩЕДРИНОЙ ДИАНЕ САВВИЧНЕup
нашему высочайшему архивному авторитету, человеку
большой и щедрой души в ее славный юбилей


Дина Саввична, Дина Саввична,
Округлился счет козырей,
И сегодня архивно-справочный
Выпадает Ваш юбилей.

Жаль, пришел он страны болезнями –
Все, что создано нипочем, –
А недавно звенел рев. песнями,
Заливаясь весь кумачем.

Было время, тянулась к знаниям,
Будто к солнышку цвет-росток,
И дивился твоим стараниям
Город Вышний – Ваш Волочек.

Все в Истархе гордились Диною
И путевка в ЦГАОР дана,
Но судьба судьбой: с Украиною
Породнилася Щедрина.

Проложила на Запад колею,
Развернула потом на Юг,
То водила КаМС’у в Подолии,
То купал ее Южный Буг.

В паре, в связке из Женей Родиным
Покорялась Вам высота,
Все – на счастье семьи и Родины
Все вперед, в полет – “От винта!”

А потом приземлились в Киеве,
Тридцать семь годков тут-как-тут,
Трижди счастлив, что Дину выявил
Имеэловский институт.

Сколько создано, сколько издано
Книг, докладов, статей, речей,
Не найдешь лишь автуры истинной,
Все за подписями вождей.

Мы же знаем моменты истины,
Нам такая судьба дана,
Но вложила в них жизнь воистину
Дина Саввична Щедрина.

Благодарность Вам (будет вечная –
Заявляют “низы”-“верхи” –񖻅
Человечная и сердечная, –
Столько, сколько стоит архив.

И желаем мы Вам настойчиво
Как архив себя охранять,
И держаться земли устойчиво,
И костей своих не ломать.

Дина Саввична – мать архивная,
Округлился счет ноябрей,
За разумную, сердцем дивную
Так и просится: “Друг, налей!”


ЩЕДРИНІЙ ДІАНІ САВІВНІ up
з глцоокоюповагою і симпатією
в день проводів 10 січня 1997 р.


Крутые судьбы повороты
Порой нагоняют тоску.
Богиня архивной охоты
От нас уезжает в Москву.

“На кого ж ти нас покидаєш? –
Печалимось ми і Пиріг, –
Ти ж, матінко, ревно тримаєш
ЦДАГО головний оберіг!”

Здесь каждого, фонда листочок
Тобою согрет и укрыт,
Истории нашей росточек
С твоей биографией слит.

Подільськими зелен-стежками
Ти долю шукала й знайшла,
Ти тут збагатилась синами
І тут на архів набрела.

Не надо печалиться, братцы,
Нальем на дорогу вина.
Вписалось в архивные святцы
Давно уже Д. Щедрина.

Прощальный парад наступает,
Считает потери Руслан,
Архивный корабль покидает
Одна из его могикан.

Здіймем на дорогу чарчину,
Дай Бог Вам легкого крила,
Бажає архівна Вкраїна,
Щоб Ви нам здорова була.


ЩЕДРИНОЙ ДИАНЕ САВВИЧНЕup
почетной архивистке Украины
с уважением и симпатией под юбилей


Чтим. Помним. Любим. И поем осанну.
И дружно чашу доброго вина
По-архивистски выпьем за Диану,
Да здравствует маманя Щедрина!

Да пусть и грешных нас не забывает,
Архив, где протоптала щедрый след,
Ведь нас в одну семью объединяют
Источники и память светлых лет.

Ну, соберитесь! Приезжайте в Киев!
Возле Архива есть уже “Метро”
Мы примем Вас, как самые родные,
І вип’ємо, як завжди, за добро.


ЩЕРБАКОВІЙ НАТАЛІЇ ВАСИЛІВНІ up
кінофонофотоювілярці

Як же не торжествувать,
Не співать, не танцювать,
Як Наташі Шербаковій
Продзвеніло сорок п’ять.

А насправді не даси,
Хоч як півень голоси,
Це ж не просто роковини,
Мить життєвої краси.

Це ж вона на кафеде
і зам. главну роль веде,
І на фоні кіно-фото
Наталі – супермодель.

І причому тут літа,
як вона кругом крута,
Скрізь встигає, виграває,
Наче ясочка ота.

І отут в ККФД
Виганяє ККД,
В Соловіївці надані
В неї все в руках гуде.


ЩЕРБИНІ ОЛЕКСАНДРІ СЕРГІЇВНІup
нашій добрій архівній донечці під округлу подію
(Романс з архівного варіанту кінофільму “Москва слезам не верит”)


Олександро, Шуро, Сашо!
Дорога кровинко наша!
В день засніжено-грудневий –
Вісімнадцяте число –

Шлем Тобі свої вітання,
І конверт з преміюванням,
І гукаєм величально:
Хай живе Щербина О.!

Дорогі колегі-братці,
Їй сьогодні тільки двадцять,
Ти по службі довідковій
Наша Саша – просто клас:

І толкова, і бідова,
Добро зна державну мову,
І ком'ютер принципово
Видає, що Саша – Ас.

По душі і службі рівна,
Симпатична і чарівна,
Бетумовна, безвідмовна,
Зразу видно, що талан,

Хоч маленька і скромненька,
Та по крові гаряченька,
В неї й ідол не дрібненький
Джордан – негр, а не пацан.

Двадцять років, двадцять років.
Ну, які отут мороки?
Тільки танці (хай їм пранці)
Та музики в децибел!

Вихованки-поплавчанки,
Хочеш вчитись – дай “на банку”.
Ну, а де та самобранка?
Зжалься, Молодий Орел!

Сашо, Шуро, Олександро!
Хай вітри далеких мандрів
Приведуть Тебе в країну
Золотих дівочих мрій.

Простелися Тебі, доле,
Як стежина в чистім полі,
На архівнім видноколі
Саша – зіронька надій!


ЮБИЛЯР-ЮБИЛЯРУ up

Не крикливо, а нежно-учтиво
Передать, словно розы хотим
Свой сердечный привет госархиву
Автономной Республики Крым.

Чем древней документ, тем ценнее, –
Так гласит всеархивный закон,
Бог нам выделил по юбилею –
И насколько же праведен он!

А архив – он по роду мужчина,
И солидней, чем больше седин.
Ваш Архив, словно крымские вина, –
Тайны моря, и гор, и долин.

Ваш Архив – чистый горный источник
По истории крымской земли,
К Правде компас и ключ и помощник,
А Она – бригантина вдали.

В Украине архивов премного,
Где порядок и женский уют,
Но ей-право не сыщешь другого,
Как Ваш южный архивный приют.

Бог Вам в помощь, архивные люди!
Столько, счастья, как солнца в Криму!
С позволения Гурбовой Люды
Я вас мысленно всех обниму.

Вы – бесценное крымское диво.
Будь же Богом и властыю храним
И, как прежде, любимым Архивом
Автономной Республики Крым!


ЮВІЛЕЙНИЙ ЕКСПРОМТ КОЛЕГАМ up
ІЗ ЧЕРКАСЬКОГО АРХІВУ –
РІДНИМ ПО ЗЕМЛІ І ДУХУ


Не встиг Вас оспівати Симоненко
(Про архівістів, жаль, пісень нема),
Та є у ЦДА Крячок та Іваненко,
Що в Каневі рожденні недарма.

То ми Вам шлем свої палкі привіти
В урочисто-засніжений момент
І пам’ятаєм: ми – черкаські діти
І є на се архівний документ.

Така вже доля. Ми з одного тіста,
Нас обвівать історії вітрам.
Тримайтесь, черкащани-архівісти,
Хай нас єдна Тарасова гора.

Хай нас єдна святе архівне діло.
Цей день – під Новий рік і під Різдво,
Гукнули б: ми б на крилах прилетіли.
Жаль, п’єм самі за Ваше торжество

Так хай живе Світлана Кононенко!
І Ваш архів! І весь Шевченків край!
Із Києва Крячкок та Іваненко –
Із Канева – Борис і Миколай.


ПАМ’ЯТІ БАТЬКА up

Ми з Батьком зажили вже по війні,
А до... Чеканням рваними літами,
До матері хилилися одні
Аж чотирма дрібними голівками.

А Він все воював та воював
І батальйон його Біло-Церківський
Великий вождь на бійні посилав
Безславно-польські чи бездарно-фінські.

А як бідою вкрились небеса,
На Бога полишивши рідні душі,
Повів наш батальйонний комісар
В смертельний вихор гвардії “Катюші”.

Чи пам’ятає ще Дніпро-ріка
“Катюш” тих залпи – в полум’ях-загравах,
І Батька – вже тоді зам.ком.полка
І їхню кров в Чорнобильських отавах?

У нас в сім’ї усі були “на ти”,
Та тільки він з фронтів вернувсь до хати,
Явившись нам далеким і святим,
Його “на Ви” ми стали величати.

Були малі. Від радості дурні.
Питалися. Він гірко посміхався.
– Чому в Вас, Батьку, мало орденів?
А не про те, як це живим зостався.

Він справді був великим і святим.
Як пан-отець, розумним і надійним
І водночас – жорстоким і крутим,
І до “мізка костей” – революційним.

Із нього било джерело ідей,
Во ім’я справи і заради слави.
Він слухався й не слухався людей
І був завжди один в усьому правий.

А як красиво трави Він косив!
Як знав ліси з усіми таїнами,
А скільки Він дерев понасадив?
Де не пройшов – усе цвіте садами.

Дітей по-особливому любив,
За Ним вони ходили табунами,
Він на плечах нас всіх переносив,
– Такі були від Бога вчителями.

Ніде, нізащо, всім наперекір
Він не ховавсь від бурі-непогоди,
Для нього не було умовних мір,
Він від природи був дитям природи.

Як тільки Він обожнював бджолу
І пасіку – своє казкове царство!
Як той поет, співав бджолі хвалу,
Мед щедро роздавав, як благодарство.

А як забути? Як не спом’януть
Терзання, хвилювання, нервування,
Коли Його ми готували в путь
На кожне історичне полювання.

А риболовство – сітками і вбрід
В болота! Не на чисті світлі води.
І кожен день – в похід, в похід, в похід
В сніги і в дощ – за будь-яку погоду.

А росяні походи по гриби,
Поїздки по ожину чи калину.
Він був неначе символ боротьби –
До скону, до нестями, до зупину.

Його кумиром був футбольний м’яч,
Що як снаряд летів в чужі ворота.
Він був міцним, від кореня силач,
Його ніхто не міг перебороти.

А як прекрасно Він співав, писав,
Як палко виступав перед народом,
Як Він усіх навколо гуртував
І як єднав священні узи роду.

...Шістнадцять літ, як Батька вже нема,
Та серце зрозуміти відмовляє.
Він тут завжди меж нами усіма
Батьківським духом всіх нас окропляє.


МАМИНА СОСНИЦЯ up
про найдорожче

Сосниця – чарів розкошниця,
Рай квітування зела,
Нашого роду сотворниця,
Ти ж бо нам матір дала.

Дзвони гудуть над Покровою,
Луни пливуть по Десні.
Знаєм: зорею казковою
Сосниця в маминім сні.

Хата їз рутами-м’ятами,
Смирної Убеді плин,
Пісня з лугами квітчаними,
Млин ваш у гроні калин.

Тільки захмарилось будуще
І опечалився спів,
Як провели Ви на В’юнище
Добрих і мудрих батьків.

Ще неміцними, маленькими,
Всім поклонившись святим,
Вийшли дівчата Довженкові
В найми, у люди, в світи.

Терном сирітство здавалося
В хищах печалей, тривог.
Як вже вам, мамо, дісталося –
Може засвідчить лиш Бог.

А як війна приключилася,
Світ закривавів од зла –
В Сосницю всі ми прибилися
Вкупі, крильцем до крила.

Лиш на Покрову молилися,
Ангел над нами зійшов.
Вдруге ми тут народилися,
Тут нас і батько знайшов.

Спогади хвилями котяться.
З пам’яті вітер не стер
Ні благородства свят-Сосниці,
Ні благородства сестер.

Сяє у пам’яті витоках
Батьків і мамин поріг.
Мама – народна учителька,
Сосниця – наш оберіг.

Хай у нас кров Іваненкова
Та перед батьком не гріх –
Мама лишилась Довженкова
В роді – єдина для всіх.

...Осінь – пора златокосиця
Пряжу із років пряде.
Мами такої і Сосниці
Більше немає ніде.


МОНОЛОГ БОГДАНА up

Архівісти, мудрі люде!
Бабусі, дідусі!
Як виросту, до архіву
Також доберуся.

Доберуся, предки мої,
До доброго діла.
І сохраню, як святиню,
Що Ви сохранили.

І передам цю спадщину
Вже своєму сину,
Щоб шанував минувшину,
Любив Україну.

Не тією любовію,
Що серденько крає,
А тією любовію,
Що дух звеличає.

Заграй-заграй, бандуристе
Думу при нагоді.
Вічна слава АРХІВІСТАМ –
Скарбникам народу!


САМ СОБІ up

Я народився на святій землі,
У Каневі, де і Дніпро і кручі,
Де спить Тарас – кобзар наш невмирущий,
Де мов хрестились радощі й жалі

Моєї дорогої України,
А я її кровиночка, дитина
Отих гаїв, ярів, садів, ланів,

Я народився у жовтневу ніч.
У тридцять третім. Під Святу Покрову.
І Мати з Богом віч-на-віч розмову
Вела, аби одвів напасті пріч

Од мене – її першенького сина.
А їй в вікно всміхалася калина.
Молилась Мати у осінню ніч,

Щоб я здоровим і щасливим ріс,
Взяв сили від землі і Борисфена,
Щоб доля пригорнулася до мене
І в честь Дніпрову нарекли – Борис,

Це тут вдихнув я перший свій ковток
Цілющого дніпровського повітря,
Тут обласкав мене дніпровський вітер
І, як билинку, по світах поніс,

І ось пройшло життя, і пронеслось
У злиднях, у трудах, навчаннях, герцях,
Лиш мітки залишилися на серці
Як все далося, сталося, прийшлось.

Тепер мені уже під сімдесят.
Чи мало це? Чи може вже багато?
А рано вранці подзвонила Мати
І мимоволі став сльозу ковтать.

У мене є дружина. Є сім'я.
Є син. Онук. Невістка теле-Ганська.
Робота є – земляцько-ветеранська
І пам'яті глибока колія.

А був у мене друзів повен кіш
В культурно-теле-радіо кварталах,
А на повірку значно менше стало.
Та не про це мій іменний вірш.

Піднести чарку хочу за Батьків.
За рід. За вірних друзів, що до скону.
За цю осінню золоту корону.
І за багатство всіх моїх років.

Все тане, ніби з білих яблунь дим,
Приплив я до осіннього причалу.
Під сімдесят – багато це чи мало?
Я просто поклоняюсь їм усім.

Зміст

Колективу Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства
Нашому інституту
Авраменко Натали Григорівні
Алексєєвій Наталії Іванівні
Антоненко Ірині Євгенівні
Артамоновій Ларисі Сергіївні
Архівно-новорічне
Бажан-Гранкіній Ользі Вікторівні
Бажанам Ользі Та Олегу
Базановій Олені Миколаївні
Базановій Олені (Музі) Миколаївні
Васько Людмилі Михайлівні
Ващенко-Порецько-Дибській Анні Максимівні
Весняний архівний експромт на хвилюючу тему
Волковинському Валерію Миколайовичу
Волковинському Валерію Миколайовичу
Гаєвому Віталію Сидоровичу
Гайовій Світлані Іванівні, Світланочці
Гісцовій Любові Захарівні
Голубовій Аллі Гнатівні
Грицак Катерині Володимирівні
Грицак Катерині Володимирівні
Гриценко Тетяні Тимофіївні
Гриценко Тетяні Тимофіївні
Гурбовой Людмиле Викторовне
Ждановій Раїсі Миколаївні
Жінкам центральних держархівів
Заїці Ларисі Якимівні
Замлинському Володимиру Олександровичу
Захарченко Тетяні Миколаївні
Згерській Марії Олександрівні
Ісаєнко Валентині Іванівні
Ісаєнко Валентині Іванівні
Калакурі Ярославу Степановичу
Карпенко Юлії Володимирівні
Карповій Антоніні Василівні
Кентію Анатолію Вікторовичу
Комаровій Ірині Леонідівні
Комаровій Ірині Леонідівні
Коломієць Вірі Петрівні
Коломієць Лідії Митрофанівні
Коломієць Світлаш Іванівні
Коноваловой Валентине Сергеевне
Крячку Миколі Івановичу
Кульчицькому Станіславу Владиславовичу
Курасу Івану Федоровичу
Курінному Борису Пантелеймоновичу
Левусю Петру Даниловичу
Легкоступ Майї Миколаївні
Лозицькому Володимиру Сергійовичу
Лозицькому Володимиру Сергійовичу
Ляхоцькому Володимиру Павловичу
Маковськїй Наталії Василівні
Маковській Наталі Василівні
Маньковській Ользі Іванівні
Мацюку Оресту Ярославовичу
Мітюкову Олександру Георгійовичу
Милим колегам – жінкам, молодицям дівчатам – значно більшій, прекрасній частині нашого колективу під жіноче свято
Мозговому Василю Миколайовичу
Музичук Ользі Володимирівні
На честь Тетяниного дня року 1996-го
Новохатському Костянтину Євгеновичу
Овчаренку Сергію Володимировичу
Онищенку Олексію Семеновичу
Патону Борису Євгеновичу
Папакіну Георгію Володимировичу
Петренко Emmi Аркадіївні
Пирогу Руслану Яковичу
Пирогу Руслану Яковичу
Пирогу Руслану Яковичу
Пирогу Руслану Яковичу
Пирогу Руслану Яковичу
Пирогу Руслану Яковичу
Пирогу Руслану Яковичу
Польські етюди
Прилепішевій Юлії Анатоліївні
Прилепішевій Юлії Анатоліївні
Прись Тетяні Петрівні
Протченку Михайлу Івановичу
Рижковій Галині Пилипівні
Селиванову Владимиру Александровичу
Селівановій Ніні Павлівні
Сергієнко Валентині Василівні
Скарбовійчук-Завойській Софії Миколаївні
Сковронеку Єжи
Слончак Нині Миколаївні
Слончак Нині Миколаївні
Смолію Валерію Андрійовичу
Соловйовій-Кобзіній Анастасії-Наталії Агеївні
Соловйовій Наталії Агеївні
Соханю Павлу Степановичу
Спілці архівістів України
Степаненку Анатолію Гнатовичу
Тихомирову Віктору Олександровичу
Ткачу Олександру Степановичу
Толочку Петру Петровичу
Троньку Петру Тимофійовичу
Усенко Валентині Миколаївні
Федоруку Олександру Касьяновичу
Харченко Олені Дмитрівні
Чвань Тамарі Володимирівні
Червневим іменинникам ЦДАГО
Шелест Антоніні Миколаївні
Штеюку Івану Георгійовичу
Щедриной Диане Саввичне
Щедриній Діані Савівні
Щедриной Диане Саввичне
Щербаковій Наталії Василівні
Щербині Олександрі Сергіївні
Юбиляр-юбиляру
Ювілейний експромт колегам із Черкаського архіву – рідним по землі і духу
Пам’яті батька
Мамина Сосниця
Монолог Богдана
Сам собі


up Головна сторінка | Хроніка подій | Контакти | Карта порталу | Версія для друку up


Copyright © 2010–2016 – Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства (УНДІАСД)
Всі права застережені

Веб-майстер: webmaster.undiasd@arch.gov.ua