09 червня 2023 року

За понад десятиліття архівної праці (1991-1997 - директор ЦДАГО України; 1998-2002 – начальник Головархіву, голова Державного комітету архівів) довелося зустрічатися з багатьма видатними архівістами, керівниками державних архівних служб. На початку 1990–х рр. Генеральна дирекція польських архівів виступила фактичним модератором співробітництва архівістів європейських постсоціалістичних і посткомуністичних радянських держав. І ті, й інші мали спільні проблеми інтеграції архівів колишніх правлячих партій до системи державних архівів.

Цю місію взяв на себе тодішній Генеральний директор Єжи Сковронек, відомий учений, професор Варшавського університету. З ним я познайомився влітку 1993 р. підчас його візиту до Києва. В Головархіві Єжи Сковронек і Борис Іваненко підписали угоду про співробітництво. Здається, наступного дня ми приймали польського гостя в ЦДАГО на той час найбільш сучасній архівній споруді України. Єжи активно цікавився складом фондів колишнього Архіву ЦК КПУ, станом документів поточного діловодства ЦК, долею обласних партархівів. Він майже вільно володів російською мовою (та кількома європейськими) і за дружньою вечерею охоче розповідав про аналогічні проблеми польських архівів, заходи з уніфікації науково-довідкового апарату тощо.

В якийсь з наступних років я працював в московських архівах і жив у готелі Росархіву на Великій Пироговській. Там зустрів Рудольфа Піхою [головний державний архівіст РФ] з Єжи Сковронеком, я сказав про виявлення матеріалів для монографії, він передав привіт Борису Васильовичу Іваненку. Присутній при цьому зав. оргвідділом [росархіву] Андрій Артізов повідомив, що вони їдуть в колишній центральний партійний архів.

Тільки пізніше я зрозумів мотиви такого зацікавлення Єжі. Вже тоді він планував проведення міжнародної наукової конференції, присвяченої проблемам колишніх партархівів. Я отримав запрошення на цей форум, який проходив восени 1995 р. у мальовничому містечку Стара Весь (в санаторії Держбанку Польщі). На жаль, програму не зберіг. Я виступив з доповіддю, яка пізніше була опублікована в матеріалах конференції.

Влітку 1996 р. прийшла сумна звістка про його трагічну загибель Єжі в автокатастрофі у Франції. Борис Васильович Іваненко, здається на той час вже звільнений Павлом Лазаренком, запропонував послати урядову телеграму співчуття. Навіть просив О. Мацюка скласти текст польською мовою, але з того нічого не вийшло. Не дозвонившись до віцепрем’єра Івана Федоровича Кураса, він поїхав до Кабміну і домігся відправки телеграми співчуття.

Рівно через рік Дирекція польських архівів організувала наступну конференцію у місті Пулава, але вже без Єжі Сковронека. Пізніше ці конференції стали регулярними і дістали назву «Сковронківські читання». У 1999 р. також восени я взяв участь у чергових читаннях, де йшлося про архіви міжнародних організацій. Назву місця проведення вже забув. Модерувала новий гендиректор Дар’я Наленч.

до новин »